За порадою дівчини з канцелярії в першу чергу пішла до гільдії магів за документом, який засвідчить, що я чаклунка в якій щойно прокинулась сила, та їду до Маг-Рівіка на навчання, щоб уникнути зайвих проблем на шляху. Документ мені видали швидко, цьому посприяв магістр Ланг, якого я зустріла в холі. Чоловік мене впізнав, і одразу провів до потрібної кімнати відклавши свої справи. По дорозі запитав як почуваюся, чи є перші прояви магії, і де інші? Я чесно відповіла що стан мій задовільний, магія поки спить, а решту я бачила останнє біля дверей канцелярії. Магістра мої слова про товаришів здивували, але він впорався з емоціями й попросив передати, щоб вони також зайшли до гільдії за довідками. Ще він додав, що вступні іспити тривають з першого по двадцяте лютерія або врожарія, кожного року. Чоловік в поспіху забув про це наголосити. Я ж в свою чергу задала головне питання яке ще вчора крутилося в голові, але від напливу інформації постійно забувалося: нащо ми з'явилися в цьому світі? Чоловік пильно подивився на мене своїми сірими очима і чесно відповів, що навіть здогадки не має. Може відповідь є у жерців, але ті не поспішають відкривати цю таємницю. Лише час дасть відповідь на це питання.
Подякувавши за допомогу, ми на цьому розійшлися.
Я чесно намагалася прочитати видані документи, але в мене нічого не вийшло. Мабуть, дія закляття спала раніше аніж припускав пан Ланг, тому потрібно терміново вивчити місцевий алфавіт. А краще знайти вчителя для пришвидшення.
Далі мене очікували торговельні ряди.
Я довго вешталась між продуктовими лавками, запам'ятовувала ціни, і рахувала в скільки може обійтися подорож на свої двох. Ідея йти пішки мені не дуже подобалась, адже могла затягнутися місяця на три, не менше. Так і на вступні іспити спізнюся, потім інших пів року чекати. І грошей на портали шкода. Мабуть, в мені прокинулась жадібність драконів.
Ознайомившись з асортиментом і порядком цін я повернулася до “Північного Вітру” у змішаних почуттях, і вже подумувала залишитися в Доримі до літа та спробувати заробити грошей.
Заїзд знову гудів. Потраплянці співали, їли, горланили пісні, і здавалося ні про що не дбали. Особливо про гроші, чи то не розібралися у місцевих цінах, чи то у них туго з математикою.
На цей раз в залі зібралися майже всі, жерців тільки не вистачало. От їх я останній раз бачила ще під час розподілу. Може для них були якісь окремі пільги, того їх тут не було зовсім?
Компанія ж магів сиділа окремо, і весело гоготіла над жартами. Набравшись сміливості, я не питаючи дозволу, підсіла до них.
- Вітаю! - Миролюбно привіталася я, хоч мала повне право наїхати, що вони вчора пішли, не дочекавшись мене.
- А ось і наша велетня знайшлася, - сьорбаючи пиво, сказав Конн.
На “велетню” я здивовано скинула ліву брову. Як пам'ятається обидва хлопці були хоч і не багатьом, але вищі за мене.
- І де ти була? – хлопець явно був напідпитку.
- По крамницях ходила. Оцінювала у скільки може обійтися дорога до Маг-Рівіка.
- І як? Вдало?
Його тон мені не сподобався. Як і емоції, що виходили від нього. Пожадливість, до чотирьох дівчат і зневага до мене. Щоб до мене відчували пристрасть, на цей час, не хотілося, а ось трохи поваги і крихту інтересу до того, що дізналася - навіть дуже.
- Конн. Ну що ти причепився? Бачиш, жінка втомилась. Цілий день на морозі. Так шкіра швидко постаріє та покриється зморшками. І без того не красуня, ще страшніше буде, - вставила вампірша Ліона, при цьому, намагаючись якнайсильніше принизити мене. Я перевела погляд на дівчат. Ті за добу, доки їх не бачила, встигли роздобути одяг і тепер не світили голими стегнами.
- Гаразд. Сьогодні явно не вийде розмови. Але я бачила магістра Ланга, він просив вам передати, щоб ви зайшли до гільдії магів, ще за одним документом, - але мене явно ніхто не слухав. - Як протверезієте, поговоримо ще раз, - додала я сподіваючись, що тверезими змінять ставлення до мене. От би ще дізнатися, чим воно викликане.
А ще я щойно зрозуміла, що змогла відчути емоції цієї компанії. От і перший прояв магії. Емпатія.
Піднявшись із-за столу я почала шукати вільне місце, щоб пообідати, як помітила Лавену в компанії “крадіїв” та трьох “воїнів”, два з яких були близнюками. Вчора тільки познайомилися, того як їх звати добре пам'ятала. Смуглявого брюнета, який був на четвертину орком, звали Галеон, а червоношкірих шатенів з рогами: Ронан і Беван, загадкової раси теффір. Обладунків та зброї при них не було, напевно, залишили в кімнатах. Даремно.
- Я прокинулась, а тебе немає. Встигла злякатися, та господар сказав, що ти пішла до торгових рядів. І без мене, - защебетала дівчина.
- Вибач. Але мені потрібно було зайти до гільдії магів ще за одним документом. Боялася що вони всі розійдуться, і прийдеться знов до них йти. А ти так міцно спала, не хотілося будити.
- Завтра без мене нікуди не йди. А якщо не буду прокидатися, дозволяю полити себе водою з глечика.
- Домовились, - погодилась я, відчуваючи, що напівельфійка справді хвилювалась за мене.