А у самій аж серце стиснула. Спочатку Террі, а тепер Вальдегор. Я не бачила вампіра вже тиждень, а відчуття, що пів року пройшло. Ще мені його не вистачало на щоранкових тренуваннях. Як показав похід в Ліс не даремних, я вже впевнено тримала зброю в руках.
***
Тренувальний майданчик був забитий по колу охочими подивитися на бій між першим та другим курсом. Та аби не його форма в вигляді амфітеатру, тим хто запізнився було б важко щось роздивитися.
Ми з Філлом та Уллою прийшли раніше, тому опинились в першому ряді поряд з Соренто.
- За кого вболіваєш? – запитав майбутній некромант, та підморгнув своїм червоним оком.
- За декана, - відповіла я, але піймавши здивований погляд, додала, - Шкода його. Це стільки папірців потім заповнювати, якщо щось піде не так.
Декана на справді мені звісно шкода не було. Зайва писанина йому не завадить. А от Лероі було б шкода, якщо з ним щось трапиться.
- Не так вже й багато, але достатньо, щоб заборонити магічні дуелі на рік, - додав дивом протиснувшись Віткар. – Все ще ображаєшся?
- Я з тобою не розмовляю, - відповіла та демонстративно почала роздивлятися натовп напроти.
- Яка кішка між вами пробігла? – запитав Соренто.
- Вперта, - відповів менталіст, - вперта та самовпевнена.
Я ледь стрималась, щоб не розпочати сварку при сторонніх. Не вистачало, щоб про мій статус спостерігача дізналися вся школа. Я лише Філлу з Уллою про це ризикнула розповісти, та звісно Вальдегору й Террі у листі. Поява Темної Орди стосується нас трьох.
Тим часом глядачів зібралась вся школа, а дуелянти увійшли в коло.
Конн аж світився впевненістю. А вирядився як. Шкіряні штани, чоботи до колін. Білосніжна сорочка розстібнута до середини м’язових грудей. На руках рукавички з обрізаними пальцями. Волосся зібрано в низький хвіст. Все новеньке, чистеньке. Леорі на його фоні дивився жалюгідно. Пошарпані, замшеві штани, зношені черевики. Заплати на ліктях, довга безрукавка з різними ґудзиками. Не дивлячись на зовнішність поява другокурсника викликала цілу хвилю захоплення. Й не тільки серед дівчат.
Якось я дізналася чого Леорі, Віткара та Соренто називають "Королями школи". Виявилось, що до їх вступу, тут панувало справжнє беззаконня. Старші знущались з молодших, а аристократи над простолюдинами. Вчителі намагались контролювати ситуацію, та марно. Але це вийшло в першокурсників, що щойно вступили до школи. Не одразу, але за пів року їм це вдалось, за що їм дуже вдячна. Лише поодинокі випадки, нагадували про минуле.
- Дуель продовжується доки хтось переможе або здасться. Чи коли я вирішу сам. Питання? – запитав декан.
- Питань немає, - відповів Леорі.
- В мене також, - додав Конн.
Феттер вдарив першим заклинання якого я не знала. Чи знав про нього хеда, не відомо, але другокурсник з легкістю зупинив його щитом.
Спочатку бій шов на рівних, але незабаром Леорі почав витісняти противника. Та чужинець не здавався. Дуель продовжувалась хвилин п’ятнадцять, та в якийсь момент Конн був збитий з ніг черговим заклинанням. Перемога буда за “королем”, про що головно оголосив пан Лавер. Але тут раптово першокурсник витяг з голені ніж й метнув в стоячого спиною супротивника. Моя вогняна стріла опинилась швидше щита декана та точним влученням збила зброю.
Майже всі хто був поряд зі здивування подивились на мене.
І тут до мене дійшло. Ніж був дивним, і його бачили лише троє: Конн, я та декан.
- Дуель закінчена. Учні Ольше, Феттер та Ей’Крен до мого кабінету.
***
В приміщенні було тихо. Декан Лавер дивився на нас й мовчав, начебто підбирав слова, щоб максимально уникнути недрукованих, описати ситуацію та що він про це думає. Ми ж йому не заважали й також мовчали.
- Отже, - порушив тишу іллін, - Учень Ей’Крен. Ви показали, що не даремно провели рік в цих стінах. Боролися з гідністю, хоча й стримувались, що затягнуло бій.
Від почутого Конн с недовірою подивився на суперника не вірячи, що з ним бились в пів сили.
- Тепер ви пан Феттер. Бити в спину це низько. Це не гідно честі мага.
- А хай не повертається до ворога спиною, - пробурмотів Конн.
- До ворога?! – вибухнув Лавер. - Запам'ятай хлопчисько. Між чарівниками не повинно бути ворогів. Конкуренти, суперники так. Але не вороги. Вороги - це ті, хто спалює нас живими, саджає наших дітей на кіл. Вороги це немерці, що блукають на кордоні з Диким Лісом або виповзають з аномальних зон. Чому, ти гадаєш, кожен маг, що себе поважає, йде до кордону Вільних Земель? Якщо ми їх звільнимо, принаймні частково, то отримаємо дім, в якому будемо вільними. Тому що не сьогодні, так завтра не наділені магічною силою, знову підуть на нас війною. А хто прикриє твою спину? Я відповім. Такі ж самі маги, як ти. Але якщо під час навчання ти будеш бити в спину, чи будуть вони прикривати твою в справжньому бою? Можеш не відповідати. Просто подумай над моїми словами. Я вважав, що Тадер Дуфф взявши вашу компанію в особисті учні, не тільки дав основи магії, але й прищепив кодекс честі. Але, здається, старий помилився. Я напишу йому, нехай це буде його головний біль. Ви можете бути вільними. Ольше, залишитесь.