- Та й нащо вам мене захищати? Ну вб’ють мене, вам то що з того?
- Якщо ти дійсно відправлена в наш світ Головним, то тільки ти в змозі зупинити Темну Орду.
Знов Темна Орда. Спочатку примара імператора, потім ці, члени таємного ордена. А вчитель Гора говорив, що ця погань вже не загрожує.
- Що за Темна Орда?
- Демони. Вищі, нижчі. Всі. Їх поява в цьому світі лише питання часу. Ми цю мить відтягуємо як можемо, але схоже боги все ж уклали угоду з демонами, і лише ми заважаємо відкрити для них прохід.
- А нащо це богам?
- Щоб перемогти орду, та довести що світ без них не зможе існувати. Примітивно та нерозумно. Але це так, - завершив пояснення Німідор.
- І демони з цим згодні? Чи вони навіть не здогадуються про це? – здивувалась я. От лівою п’ятою відчуваю, щось від мене переховують.
- Скоріш за все і знають, і здогадуються. Та також готують свій запасний план. Й не відомо, чим це все може закінчитись, - відповів магістр Дотр.
Більше мені не збирались нічого розповідати тому в кімнаті повисла тиша. Я не витримала і запитала:
- Чому вся інформація про Вільні Землі видалена?
- Тому що саме з них почнеться друга хвиля.
- А була перша? – не здавалась я.
- Так. Перед війною. Тоді вдалося зупинити наступ, але ми не впевнені, що це вдасться вдруге, - важко зітхнувши сказав пан Німідор.
- Тобто я вам потрібна живою, щоб покликати Головного на допомогу? – дійшла я висновку всьому що сьогодні почула.
- Саме так.
- Чудово. Просто чудово. Тепер я розумію нащо ви зі мною проводили особисті заняття, - звернулася я до декана. - Щоб я змогла налагодити зв'язок з господарем.
- Ні. Особисті заняття я проводив з іншої причини. Щоб ти навчилася контролювати свої емоції. Бо ще трохи й перейдеш на наступний рівень, та будеш не свідомо маніпулювати навколишніми. А це порушення закону. І якщо вважаєш, що після нашої розмови занять більше не буде, то марно. Збільшимо з одного до двох.
Хотілося відмовитись, та язик не повертався. Користь з цих занять переважала.
- Ще щось сказати мені хочете? – я хотіла скоріше залишите це приміщення та обміркувати як діяти далі. І одним із варіантів було покинути школу та приєднатися в навчанні до Вальдегора. Подумаєш, буду не артифактором, а некромантом. Теж непогано. Але щось мені підказувало, не зроблю я цього. Не зроблю.
- Нам би хотілося ще поспілкуватися з твоїм другом-вампіром, - додав ельф. – Просто поспілкуватися. Нічого іншого.
Я окинула оком присутніх. Схоже, що Гор був вампіром, стало несподіванкою лише для Віткара. Цікаво, як Німідор про це довідався? Невже йому все ж Лавер розповів?
- Вбивати не збираєтесь? – про всяк випадок уточнила я.
- Звісно ні. Лише спілкування, - запевнив мене декан.
- Я йому передам коли побачу, - пообіцяла я.
- Домовились. Й силою прошу, подумай над тим, щоб тебе охороняли…
- Гррррр, - загарчала у відповідь. Я вже встигла встати зі стільця, того змогла частково трансформуватися. Добре, що це не зашкодило одягу. Гребні замість волосся та луска на рукам та обличчі.
- Хоча б розповідай про все, що здається на твій погляд підозрілим. Ти можеш вірити в себе та свої сили. Але є невеличкий шанс, що зможемо вчасно зупинити ще одну катастрофу в цьому світі, - додав Німідор. Захоплення від видовища в нього вистачило б на цілу залу глядачів в цирку.
- Добре. Але не більше.
- Поки що, - не здавався ельф.
- Це буде залежати від вашої поведінки. До побачення.
Я вже казала, що суперечки не моє? Але так хотілося залишити останнє слово за собою.
Сьогодні у магістра Стера затрималась довше інших. Філл хотів зачекати, але я його відмовила. Невідомо скільки тут ще проведу часу.
- Як на запах? – запитав мене вчитель.
- Дивний. Навіть не можу вирішити чи подобається, чи ні.
Наші голови так низько нахилилися над котлом, що майже притулялися одна до одної. Й саме за цим нас застукала Айша.
- Магістр Стер, можна вас на хвилиночку, - мерзенний голос добре здобрений отрутою.
- Звісно. Що у вас пані Бетерлі?
- Я занесла вам свою роботу, як і обіцяла.
- Чудово. Покладіть її на стіл, потім перевірю, - та повернувся до зілля.
Поклавши роботу на стіл, дівчина не поспішала залишати кабінет. Замість цього вона стала недалеко від нас прислухаючись до нашої розмови.
- Ви ще щось хотіли? – в голосі викладача чітко прослуховувалось незадоволення відволіканням.
- Чи могли б ви її перевірити зараз.
- Як бачите, в мене зараз є важливіша спарава. Того покиньте лабораторію й більше не турбуйте мене сьогодні.
Грубо, але й дійсно, невже Айша не розуміє важливість цього зілля?
Каштанка незадоволено засопіла, та грімко стукаючи каблуками вийшла з кімнати.
- На чому нас перервали?
- На запаху.
- Так. Зілля втрачає колір та набуває металічний блиск. А запах навпаки, яскраво виражену гіркоту. Відчуваєте?
- Так, - витираючи носа від ризьких ароматів погодилась я.
- Це ще що. От додамо кров драконів, зілля знов зміниться.
Я, погоджуючись, просто кивнула головою, сподіваючись, що зміни не позбавлять мне гострого нюху, до якого встигла звикнути.