Продукти в магазинах прекрасні, єдина моя претензія до хліба – багато буханок різних сортів можна здавити долонею і засунути до кишені, але тут на це ніхто не звертає увагу, а моя дружина весь час випікає хліб у духовці й він такий щільний, як і в Україні. Можна знайти гарну їжу, але в різних крамницях, доведеться поїздити, тому багато канадців не напружуються і на цілий тиждень скуповують продукти в одному і тому самому супермаркеті. Деякі українці мають кафе й у них немає проблем з достатньою кількістю відвідувачів. Я запитував у багатьох земляків чи їли вони в Канаді смачну їжу. Лише, коли готували собі самі! Хоч у Торонто безліч кафе з національними кухнями, мабуть, всіх країн світу. І повсюди національні страви готують саме люди тієї національності, чия й кухня.
Канадці особливо не спілкуються між собою. У Канаді головне робота, а, ще точніше, гроші. Часто люди не можуть більше ні про що думати. В Україні свободу багато людей розуміє як можливість безкарно говорити, обурюватися та критикувати владу. Канадці, коли говорять про свободу, то мають на увазі гроші. Краще готівкові, які у них важко буде відібрати державі й з допомогою яких вони можуть робити те, що хочуть. Майже всі канадці, з ким я спілкувався, дуже милі й приємні, але мені траплялися і недалекі, малоосвічені, нерозвинені, надзвичайно у думках і розмовах зациклені на грошах, роботі, оплаті рахунків і кредитів. У Канаді, як і в США, люди легко потрапляють у кредитні пастки, з яких, коли й вдається вибратися через багато років, то без долара в кишені. Я з дружиною ніколи не брали кредити й завжди відмовлялися від таких пропозицій банківських співробітників.
У канадської соціальної служби можна випросити кілька десятків чи сотень доларів, але такі гроші, аж, ніяк не вирішать ваших проблем в одній з найдорожчих країн світу. Багатьом людям і підприємцям держава повертає сплачені ними податки, а коли у сім’ї невеликий дохід, то податки не беруть та надають різні пільги, як, наприклад, безплатний проїзд на автобусі. У Канаді все заточено на заробляння грошей і влаштовано так, щоб люди працювали, а не били байдики. У Канаді дружини більшості мільйонерів працюють. У Канаді багато сімейного бізнесу: в невеличких компаніях працює лише кілька членів однієї сім’ї, а то й залучені всі, часто, з покоління в покоління.
Найщасливіших людей у Канаді, крім дітей, я ще зустрічав і серед пенсіонерів, які навчилися відкладати на старість і життя на пенсії – то, часом, їх найкращі роки. У кожного пенсіонера своя історія. Зять любить розповідати десь вичитаний жарт про те, що в Канаді хочеш ти чи не хочеш, а обов’язково станеш мільйонером через 10, 20, 30 років. Аби ж то так і було. Гідне життя на пенсії мають колишні державні службовці (вчителі, поліціянти, медики і т.д.), бізнесмени, успішні інвестори. Мені казали, що пенсія пожежника в Канаді 17 тисяч доларів, одна з найвищих. Та й ті, хто працював на заводах, на будівництві, теж мають непогані пенсії, але вже не мають здоров’я, бо вироблені й все більше подорожують по лікарнях, а не по світу. Багато стареньких не вилазять з лікарень.
Не рідкість пенсіонери, які не зуміли заробити собі на житло на старість і, як іммігранти, знімають разом з іншими будинок чи, навіть, живуть в одній кімнаті з кимось, бо так дешевше. Є й такі канадці, які за все життя не зуміли піднятися. Дуже багато пенсіонерів змушені працювати. У лікарнях працює багато пенсіонерів. Та й не лише в лікарнях. У Канаді не прийнято особисто доглядати за старими батьками, їх відправляють у будинки пристарілих, де за ними здійснюється професійний догляд і старенькі всім задоволені. На відміну від іммігрантів канадські батьки й діти рідко проживають разом.
Канадський родич моєї дружини не має навіть власного будинку, живе лише для себе, намагається здійснити свою мрію - як турист побувати в 100 країнах світу. Через гонитву за грошима родич так і не одружився та почав переконувати, як правильно зробив і який щасливий, що не має сім’ї, яка заважає заробляти гроші й будувати кар’єру та їздити по всьому світу й витрачати гроші, як хоче, а діти – то, мовляв, взагалі, суцільні перепони для успіху й отримання задоволення від життя. До речі, так думають і деякі інші канадці. Багато канадців не хочуть одружуватися і замість дітей заводять собак. Не народжують дітей з економії. У Канаді собак більше, ніж дітей. Собака замість дитини, бо дешевше. Я бачив, як канадці возили собак у колясках. Канадці пояснюють, що собаку можна одну залишати вдома, собака потребує менших витрат і буде вам кращим другом до смерті. І таких одиноких людей у Канаді море! Бояться заводити сім’ю й одружуватися, бо дорого, ну, дуже дорого. Дітей народжують, в основному, емігранти.