Таке враження, що поблажливим відношенням до злочинності, та й до інших серйозних проблем, канадців готують до ще більших негараздів у майбутньому! Коли працівники торгівлі торкнуться покупця і це призведе до його падіння, то краще дирекції магазину виплатити відвідувачу 5-10 тисяч доларів компенсації, щоб не викликав поліції та не подавав до суду, бо тоді комерсантам доведеться брязнути гаманцем на значно більшу суму. Поліція радить не злити автомобільних викрадачів, щоб тим не довелося заходити до вашого будинку. Натякають, що ключ від свого авто потрібно залишати в поштовій скриньці чи й, зовсім, не зачиняти машину? Якщо дитина прийде з синяками до школи і вчителька з’ясує, що це справа рук батьків, то обов’язково повідомить до поліції й татусеві, який бив свого малюка загрожуватиме 5 років позбавлення волі. Та тут багато чого не можна такого, на що в Україні ніхто не звертає уваги. Щоб підмести подвір’я, я хотів попросити дозволу в сусіда виламати гілки з дерева біля його будинку, щоб зробити мітлу, але переляканий канадець пояснив, що за шкоду природі я отримаю штраф, бо таке робити заборонено. Коли шумлять ваші сусіди та вам заважають, то не маєте права самим з ними з’ясовувати відносини, лише повідомити про це поліцію.
Коли мій внук на дитячому майданчику хоче залізти на ігрову гірку, то я тримаю руку наготові, щоб схопити його, якщо раптом не втримається і впаде з драбини. Землячки з дітьми попередили мене, щоб я не здумав підтримати, доторкнутися чи забалакати до когось із чужих дітей, які самостійно лізуть по драбині за моїм внуком. За це можна отримати заяву до суду батьків, тюремний строк чи депортацію з Канади. Та навіть учитель не може торкнутися школяра, бо це може бути розцінено, як сексуальні дії і його позбавлять права працювати з дітьми до кінця життя.
Депортувати можуть і за те, що вб’єш якусь тварину, яка нападе на тебе чи твоїх близьких. Мені розповідали, що у північних провінціях є закон, що не можна зачиняти двері, щоб мати можливість швидко втекти, коли у ваш дім ввірветься ведмідь. Дикі тварин та птахи мають у Канаді не менше прав, а то й більше, ніж люди. Навіть коли людина знаходиться в смертельній небезпеці, але ще не втратила свідомість, то ти повинен спитати у неї дозволу чи можна їй допомогти, бо коли не отримаєш згоди, то теж прямий шлях до суду. Без ліцензій можуть рибалити лише неповнолітні й пенсіонери. Щоб відпочити на природі, доведеться сплатити кілька десятків доларів та ставити намет, розводити багаття і відпочивати в спеціально відведених для цього місцях. І ще бозна скільки заборон, які нашим людям і в голову ніколи не прийдуть.
У селах по вулицях бродить дуже мало мешканців; вулиці порожні, бо люди так заморюються на роботі, що вже не мають сил чи бажання гуляти вулицями без діла. Для більшості тих, хто працює в Канаді життя просте: дім – робота – дім. Іноді проїжджаєш порожні містечка. Ні людей, ні дітей. Усі відлежуються вдома після роботи або цілодобове перебування в будинку ввійшло у звичку. Хіба собаку хто вигуляє. Канадці пересуваються лише на авто, таке враження, що зі спальні на кухню теж їздять на машині. Канадці – індивідуалісти, зайняті своїми клопотами і їм особливо ніхто не потрібен. Їм і самим добре. Хоча в Канаді ви майже завжди побачите фізкультурників, що бігають вулицями, баскетбольні кошики біля житлових будинків та велосипедистів, які ганяють на велосипедах лише заради здоров’я. Оскільки люди в селах і на хуторах майже не ходять по вулицях, то не скрізь є тротуарні доріжки й доводиться йти по велосипедних чи просто по дорозі. Де не жили, повсюди тротуар викладено квадратними півтораметровими плитами. Я везу сплячого внука з дитячого майданчика, то коляска підстрибує на стиках плит. Це єдина побутова незручність, яка мені дошкуляє в Канаді.
На відміну від допитливих і цікавих українців, коли канадці йдуть по тротуару, то не вивчають кожен будинок, не заглядають у вікна і не дивляться на авто на дорозі. Канадці надто бережуть свій особистий простір, потрапити до нього дуже важко. Канадці хочуть, щоб поважали їх особистий простір і приватну територію. Внук зупинився біля розкішного будинку, щоб погратися щебенем та камінцями й відразу автомат через мегафон почав пояснювати, що це приватна територія, вхід заборонений, нічого руками чіпати не можна і т.д. Біля нас був і дім з кількома табличками «Приватна територія». Внук ще не читає англійською і сміливо забігав за таблички. На 100 людей знайдеться один, у кого перебір із захистом власного подвір’я. Хоч це і винятки з правил, але нам пощастило на них натрапити. Проте на багатьох вікнах у будинках біля доріг немає жалюзів або їх ніколи й не закривають і ви можете повністю бачити все життя їх мешканців.