Untitled.FR11 полностью

Корній. Пийте, Сніжинко. І не смійтеся з мене... Ви дуже гарна, а коли смієтесь з цього, то не гарно. Вибачте... але правда.

Сніжинка. О? Я гарна? Ви думаєте?

Корній. Дуже гарна. В вас пірнути можна...

Сніжинка. Чом же ви не пірнаєте?

Корній. Е, Сніжинко... Ну, за вічне! (П’є.)

Сніжинка. Ні, відповідайте. Я хочу знати.

Корній. Пийте краще. Не все треба знати...

Сніжинка. Пелюшки не пускають?

К о р н і й. Не треба сміятись... Не треба. Сніжинко. В пелюшках теж красщ.. Ах, краса, краса і в них... Е, наливаи-^о ще! Все одноГяк той казав... Тільки не смійтесь.

Сніжинка. Ая хочу з вас сміятись! Хочу сміятись до... сліз. Медведю! Чуєте, до сліз! І знаєте через що? Сказати? Га? Сказати? (Хвилюється.) Ну що ж, і скажу! Через те, Медведю, що... що люблю вас. Чуєте, люблю... О, ви червонієте?.. Так-так, люблю. Але не так, як... Ні, я не буду про неї говорити. Чуєте? Я не буду про «неї» говорити. Я люблю вас так, що ви дасте дійсну красу. Я красою оточу нашу любов, такою красою, що з-під ваших рук може вилитись тільки краса. Чуєте, мій великий Білий Медведю? Але для моєї любові треба бути вільним, моя любов не в’яже і не знає зв’язаних, моя любов — тільки любов. Чуєте, Медведю? Хочете випити за мою любов? Хочете? (Хвилюється.)

К о р н і й. Сніжинко. А, Боже! От єсть... Сніжинко, луч-че мовчіть, бо вийде не краса, а... Це все не так. І не те...

Сніжинка. Чому не говорити про це?

К орній. Не треба... Не зараз... Я нічого не знаю... Де... вона?! (Стукає кулаком по столі.)

Сніжинка (глухо). Вона з Муленом.

Корній. А, з Муленом!.. Вона з Муленом. Розуміється, вона з Муленом.

Сніжинка. Ви її любите?

Корній. А я знаю, чи я люблю її, чи ненавиджу? Я знаю? Вона здушила мене, от що я знаю! От це я знаю...

Коло другого столу часто чуються викрики захоплення, тихе читання поетеси.

Сніжинка. Хто сильний, той все з себе може скинути.

Корній. О, не все... А, вибачайте, не все. Віків з себе не скинеш... Ха! А Лесик і Пантера — віки. Розумієте, Сніжинко? Ні? А, бо ви — Сніжинка. Ха-ха-ха! Ну, вип’ємо за віки, коли так, і за... Сніжинку, і за красу, і за... за... Пийте, Сніжинко. За Пантеру не хочете? Ха-ха, о, вона — справжня Пантера! Ну та нічого. А, нічого... (П’є, наливає, знов п’є.)

Сніжинка (раптом, ненатурально регоче). Ха-ха-ха! А ви й повірили, що я вас люблю? Невже повірили? Правда?

Корній (просто). Повірив.

Сніжинка. Ха-ха-ха! Одначе, самовпевнений же ви! Як легко повірили. Та за що ж би я вас любила? Га? Ха-ха-ха! Ах ви, простодушний Медведю! Чистий Медвідь — так і повірив... Ха-ха-ха! О, голубе, щоб Сніжинка полюбила, треба щось для того мати, треба щось Сніжинці за те дати. Бачите Янсона? Ану, спитайте його, що йому дала Сніжинка за те, що він дає? Ану! О, Янсон розуміє красу, навіть красу страждання... Ха-ха-ха! А він так одразу й повірив... І навіть просить не говорити про це. Думкою боїться зрадити. Ха-ха-ха!

К о р н і й. Значить, помилився... Ви досить щиро говорили. Ну, помилився...

В цей мент чується дзвінкий жіночий голос за колонами й хутко входить Рита, багато одягнена, в модному капелюсі, з блискучими очима, різкими, піднятими рухами. До Мул єн а, що йде за нею:

Рита. Ну, швидше! Я замерзла... Вина і всього... О, тут вже... А! І Білий Медвідь єсть із білою Сніжинкою? Яка поезія! Месьє Мул єн, ви не соромтесь, тут всі свої. Ми сядемо тут? Чудесно... Швидше вина. Гарсон! Вина!

К о р н і й (зразу напружившись, побачивши Риту, сі-дає так, щоб видно було Риту. Голосно до Сніжинки). Ну, так за вічне. Сніжинко! (П'є.)

Рита. Ха-ха-ха! Мулен! А ми за мент! Правда?

М у л е н (розглядаючись, теж піднято). О, чого? І ми за вічне можемо випити! (Ввічливо вклоняється Сніжинці й Корнієві, ті недбало хитають йому головою.)

Рита. Ні, хочу за мент! Тільки за мент. Правда, Білий Медведю? Чи ти мене вже й не пізнаєш? Давно не бачились, може, й лабув уже? Добрий вечір! Це ж я — жінка твоя.

К о р н і й. Добрий вечір!

Рита. Як же там твоє велике полотно?

К о р н і й. Чудесно... Моє полотно чудесно стоїть.

Рита (з натиском). Стоїть?

К орній. Стоїть.

Рита. Ага! А ти собі тут?

Корній. Ая собі тут.

Рита. Ха-ха-ха! Ну, значить, все в незмінному стані... Чудесно! Ми, значить, сучасні супруги! Ха-ха-ха! От це я розумію. (Видно, тяжко питати, з зусиллям.) Ну, а як він називається? Ах, Лесик, ну, так, Лесик? Як же там наш Лесик? Га? (Дуже швидко, до гарсона.) А, вино... Це яке? Фі, я цього не хочу, я не люблю... Не звикла... А це? Ага, це добре. Ну, Медведю, як же син наш, га?

Корній. Піди подивись...