Тато Вітя стояв розлючений, мов бик, стискаючи кулаки. Розширені зіниці мали вигляд суцільних чорних дір, а розпашіле червоне обличчя скривилося у злісній гримасі. Леся ледве впізнавала в ньому свого вітчима — щось звіряче проступило, дике. А мама лежала на підлозі. Дядя Петя сидів, прихилившись до дверцят лакованої шафи й розмащував обличчям кров, що юшила з порізу на чолі. Француз валявся на дивані — він заснув просто за столом.
— Ма... мамо! — крізь сльози пищала Леся. Раптом вона відчула страх, що мама помре, і вона осиротіє як Гаррі Поттер. Щось крижане стиснуло її нутрощі.
Тато Вітя схопив Петю за комір футболки й потягнув підлогою. Мама підвелася на ноги й, хитаючись, пройшла до дивану. На її щоці червоніло кілька подряпин, та загалом — без особливих травм. Лесю, здається, ніхто й не помітив.
— Пішов нахер звідси! — прогарчав вітчим, ногою вгативши Петю в живіт.
Лада заходилася несамовитим гавкотом. Шерсть на її загривку стала сторч. Коли тварина кинулася на вітчима з вищиром гострих зубів, той гепнув одним влучним ударом ноги і її. Собака відлетіла до стіни й, ударившись, заскавуліла. Леся підскочила до Лади, ще дужче ридаючи. Вітчим тим часом викинув Петю за двері, а тоді одним махом підлетів до собаки й почав наосліп гамселити її ногами. Леся ж, не думаючи, накрила її своїм тілом.
— Дурна псина! Я тобі покажу, як господаря кусати!
Вітчим не одразу зрозумів, що копає не собаку, а пасербицю. Кілька ударів прийшлися по ногах і тулубу дівчинки. Коли оскаженілий чоловік зупинився, вона лежала нерухомо, міцно обіймаючи спанієля. Руду кудлату шерсть рясно вкривали сльози дівчинки. Француз прокинувся й почав блювати собі під ноги, а Лесина мама, вилаявшись, пішла по ганчірку та віник, аби прибрати цей безлад, навіть не глянувши у бік дитини. Коли вона повернулася, дівчинка вже накрилася ковдрою з головою у своєму ліжку, а Лада, немов сфінкс, сиділа у проході до Лесиної «кімнати» й гарчала щоразу, як чула чиїсь кроки.
Та за якихось півгодини вони всі, заспокоївшись, поснули. Француз розлігся на підлозі, тато Вітя з мамою розклали диван. Дядько Петя кудись чкурнув й більше не повернувся. Лише дівчинка ніяк не могла заснути — усе тіло їй боліло, у вухах стугоніло море. Вона тихенько плакала в подушку й думала про старшого брата:
Вранці Анжела прокинулася з важкою головою та гострою алкогольною інтоксикацією. Події вчорашнього вечора ховалися під щільною завісою, тож коли вона побачила величезні синці на тілі Лесі, не одразу зрозуміла, що сталося.
— Вдягни щось на довгий рукав, — звеліла доньці.
Леся покірно кивнула й пішла вмиватися до ванної. Анжела тим часом посмажила дитині яєчню, а собі зварила міцної кави. Голову розпирав жахливий біль, під горлянку підступала гірка нудота. Сидячи за кухонним столом, вона підперла голову руками й подумки сказала собі:
Тієї миті, коли Анжела дочитувала записку, на кухню увійшла Леся. Побачивши, що мама нарешті знайшла папірець, сказала:
— Діми нема. Ти не знаєш, куди він подівся?
Анжела хитнула головою. А по спині їй пробіг холодок. Так, наче раптом до квартири увірвався зимовий вітер.
— Може, поїхав з друзями на якийсь фестиваль... ти ж його знаєш, — відповіла вона дитині, не вірячи жодному своєму слову.
— А якщо з ним якась біда? — ледь чутно прошепотіла Леся, колупаючи виделкою сніданок. Їй не хотілося їсти смажені яйця знову й знову.
— Припини! Та що з ним буде? — із награним позитивом відказала Анжела. — Зараз вип’ю кави й зателефоную йому на мобільний.
Леся вирішила, що мамі краще знати. Проте не могла не хвилюватися за брата. Вони не були надто близькими, але в таких випадках як учора ввечері — Діма завжди заступався. За неї та маму. І коли тато Вітя ставав злим, лише Дімі вдавалося його угамувати.
— Мам, можна я щось запитаю? — несміливо мовила Леся, відставляючи повну тарілку вбік.
Мама кивнула.
— А навіщо ви п’єте горілку?
Мама застигла, а Леся продовжила:
— Мені дуже страшно... Коли ви п’єте, то одразу міняєтеся. Ну, ніби щось вселяється.
