Зустрінемося нині уночі,коли засну я. І зі сну у сніннятвоє самотнє прийду, з туги синій.Зустрінемося нині уночі.Лише не жур мене і не клени,що я, мов янгол із крилом підбитим,сколошкав сон твій, люба, і пригнітив.Але не жур мене і не клени.І разом розтроюдимо бідуі будем пити смертні алкоголі.Там, де чотири вітри бродять в полі,чекай мене, кохана, я прийду.
15.6.1972
<p>«Синочок спить, порозметавши ручки,..»</p>Синочок спить, порозметавши ручки,дружина бачить свій розмитий сон,і тільки материнські білі пучкивсе шлють кудись волання чи прокльон.Допіру сонце вибилось пораннє,поранній щебет вітерець доніс,а ти, неначе парашут, завис,і в розтривоженому існуваннікудись летиш, підвладний не собі,а теміні, призначенню і долі,летять довкола душі охололі —чи то у радості, ачи в ганьбі.Здається, в цілім світі ти один,сколошканий зі сну тяжким видінням,що Богом наслане, мов благостиня,і сниш явою: мати, жінка й син.І тільки Україна, ставши тінню,ще творить всесвіт з вікових руїн.
19.6.1972
<p>«Наснився син, і море, і лагуни,..»</p>Наснився син, і море, і лагуни,і синій сміх, і золотий пісок,і твій, кохана, граціозний крокпри самім березі. Неначе гунни,кошлаті хвилі просто в душу б’ють,і вже тобі — ані передихнути.Дарма, що без гріха і без покути —ставай на довгу — далі смерті — путь.Лиш перед тим — на окраї світів,на окраї всеможної печаліпосидьмо разом і рушаймо далі,де Пан-Господь нам зорі посвітивзненацька і звабливо. Де дорогаповзе, немов гадюка, вздовж води.Ступаю в слід. Куди ж твої слідипрослалися — до чорта чи до Бога?
19.4.1972
<p>«Криваві бутони душі обпікаються, ніби золою,..»</p>
