Відкрите суспільство та його вороги
Карл Поппер
Ми побачимо... що едіни — сумирний і багатостраждальний народ — легко підпадає під оману і квапиться офірувати здоровий глузд на вівтар царственної логіки, коли з'являється філософ, який веде їх убік... переконуючи, що їхні звичаї не засновані на суворих засадах моралі.
Протягом свого життя я був знайомий і мірою своїх здібностей співпрацював із видатними особами. Мені не траплявся на очі жоден план, який уникнув би поправок тих, хто своєю здатністю розуміти значно поступається тим, кого вважають у цьому куди досвідченішими.
Передмова до 1-го видання
Якщо в цій киижці я й різко висловлююся на адресу деяких найвидатніших інтелектуальних провідників людства, то керує мною, як я сподіваюсь, не прагнення їх принизити. Мої мотиви скоріше коріняться в переконанні, що для того, щоб цивілізація вижила, ми мусимо позбавитися звички схилятися перед видатними авторитетами. Видатні люди здатні наробити видатних помилок, і, як я намагався показати в цій книжці, дехто з видатних провідників минулого підтримував постійні нападки на свободу і розум. Їхній вплив, якому дуже рідко опиралися, досі примушує помилятися і сіє розбрат серед тих, від чийого вміння боронитися залежить доля цивілізації. Відповідальність за це трагічне і, ймовірно, фатальне розмежування лягає на нас, якщо ми вагаємось рішуче висловити свою критику того, що, безперечно, є складовою нашої інтелектуальної спадщини. Не бажаючи критикувати частину цієї спадщини, ми можемо сприяти її знищенню в цілому.
Ця книжка є критичним вступом до філософії політики та історії, а також дослідженням певних принципів перевлаштування суспільства. У «Передньому слові» я викладаю завдання праці, а також характеризую застосований у ній метод. Навіть звертаючись до минулого, я розглядаю проблеми нашого сьогодення. Я доклав чимало зусиль, аби зробити свій виклад якомога зрозумілішим, сподіваючись прояснити питання, які зачіпають усіх нас.
Хоча передумовою розуміння цієї книжки є лише неупередженість читача, я ставив собі за мету не стільки популяризацію теми, скільки розв'язання порушених у ній питань. Утім, намагаючись задовольнити обидві вимоги, я помістив усі матеріали, здатні викликати фаховий інтерес, у «Примітках», що зібрані наприкінці кожного тому.
Передмова до 2-го видання
Хоча багато з того, що містить у собі ця книжка, було сформульовано мною значно раніше, остаточного рішення написати її я дійшов у березні 1938 року, того дня, коли довідався про захоплення Австрії. Робота розтяглася аж до 1943 року, і та обставина, що більшу частину книжки було написано впродовж суворих років, коли кінець війни лишався неясним, може пояснити, чому деякі з вміщених до неї критичних суджень нині видаються мені емоційнішими та різкішими, ніж хотілося б. Але той час був не для гаптування словами — чи принаймні так мені тоді здавалося. Я ніде прямо не згадую в книжці про війну чи якісь інші тогочасні події, але роблю спробу збагнути ці події та їхню підоснову, а також порушити певні проблеми, що могли постати після перемоги у війні. Передчуваючи, що головною проблемою стане марксизм, я відвів його аналізові достатньо місця.
Зважаючи на морок сучасної ситуації у світі, може скластися враження, що пропонована критика марксизму — головна мета цієї книжки. Такий погляд не зовсім хибний і, ймовірно, неминучий, хоча я ставив собі набагато ширшу мету. Марксизм — це лише епізод, одна з багатьох наших помилок у безперервній і небезпечній боротьбі за побудову кращого і вільнішого світу.
Для мене не було несподіванкою, що одні обвинуватили мене у занадто суворій критиці Маркса, а інші протиставили мою поблажливість до нього шаленству моїх нападок на Платона. Втім, я й досі відчуваю потребу глибоко критичного підходу до Платона, хоча б тому, що поклоніння «божественному філософові» має реальну основу у всеохопності його інтелектуальних здобутків. Маркса ж, з іншого боку, дуже часто критикували на моральному та особистому грунті, тож тут я, радше, хотів поєднати сувору раціональну критику його теорій із співчутливим розумінням їхньої дивовижної моральної та інтелектуальної привабливості. Можливо, я помилявся, але мені здавалося, що моя критика Маркса нищівна і що відтак я можу дозволити собі шукати справжні Марксові здобутки, а при оцінці його мотивів тлумачити сумнів на його користь. У будь-якому разі очевидно, що для успішної боротьби з опонентом слід намагатися оцінити його силу. (У 1965 році я додав ще одне зауваження з цього приводу, вмістивши його в «Додатку II» до другого тому книжки.)
