Одного разу Пух сидів удома і зосереджено перелічував свої горщики з медом. Раптом хтось постукав у двері.
— Чотирнадцять,— сказав Пух.— Прошу заходити. Чотирнадцять. Чи, може, п'ятнадцять? От морока. Зовсім збився через цей стукіт.
— Привіт, Пуше! — сказав Кролик.
— Привіт, Кролику! Правда ж, п'ятнадцять чи ні?
— Чого?
— Моїх горщиків з медом, які я лічив.
— А може, чотирнадцять?
— Ти певен?
— Ні,— сказав Кролик.— А хіба це важливо?
— Та я просто так хотів знати,— скромно сказав Пух,— щоб завжди можна було собі сказати: "У мене ще є чотирнадцять горщиків меду". Чи п'ятнадцять, якщо їх п'ятнадцять. Що більше, то на душі спокійніше.
— Ага, тоді вважай, що їх шістнадцять,— сказав Кролик.— Тільки я прийшов не для цього. Я прийшов спитати: ти часом не зустрічав Кузьки?
— Зараз не пригадую,— сказав Пух.
І далі, гарненько подумавши, додав:
— А хто цей Кузька?
— Та один із моїх Родичів та Знайомих,— недбалим голосом пояснив Кролик.
Однак це пояснення нічого не пояснило Пухові, бо Кролик мав так багато Родичів та Знайомих і всі вони були такі різні на вигляд і зріст, що Пух навіть не уявляв, де можна було б зустріти того Кузьку — на верхівці дуба чи на пелюстці якоїсь квітки.
— Сьогодні я нікого не зустрічав,— сказав Пух,— принаймні так близько, щоб сказати: "Привіт, Кузько!" А він тобі на щось потрібен?
— Ні, він мені не потрібен,— сказав Кролик.— Але завжди корисно знати, де твої Родичі та Знайомі, потрібні вони тобі чи ні.
— А-а, ясно,— сказав Пух.— То він що, загубився?
— Та розумієш,— сказав Кролик,— його вже довгий час ніхто ніде не зустрічав, і я побоююсь, що, може, він і справді-таки загубився або заблукав. У кожному разі,— додав він поважним голосом,— я обіцяв Крістоферові Робіну організувати його розшуки. Отож збирайся швидше та й ходім.
Пух ніжно попрощався зі своїми чотирнадцятьма горщиками меду, сподіваючись, що їх п'ятнадцять, і вони з Кроликом подалися до Лісу.
— Ну от,— сказав Кролик,— зараз ми почнемо Розшуки, і ці Розшуки я організував...
— Що ти з ними зробив? — спитав Пух.
— Організував. Ну, це значить... Розумієш, так роблять з розшуками завжди, коли треба, щоб не всі розшукували водночас на одному й тому ж місці. Через те, Пуше, я хочу, щоб ти порозшукував спершу біля Шести Сосен, а тоді посувався в напрямку Совиного Замку "Каштани",— там ти розшукаєш мене. Зрозумів?
— Ні,— сказав Пух.— А що...
— Ну, то я розшукаю тебе біля Совиного Замку "Каштани" — десь за годину.
— А Паць організований теж?
— Усі організовані, всі! — сказав Кролик і помчав геть.
Коли вже Кролик зник з очей. Пух раптом згадав, що він забувся спитати, а хто ж такий Кузька — чи він із тих Кроликових Родичів та Знайомих, які можуть сісти тобі на носа, чи з тих, на котрих ти сам можеш ненароком наступити й не помітити.
Але тепер було пізно питати, і тому Пух подумав, що найкраще буде почати ці Лови з розшуків Паця, аби розпитати в нього, кого вони розшукують, а тоді взятися за розшуки й самому.
— Тільки ж марно розшукувати Паця біля Шести Сосен,— сказав сам собі Пух.— Бо Паця організовано в іншому, спеціально для нього визначеному місці. Отже, передовсім треба порозшукувати Паця в цьому Спеціальному Місці. Цікаво, де ж воно є?
І він накреслив у голові такий
ПЛАН
що після чого розшукувати
1. Спеціальне місце (Розшукати Паця).2. Паць(Дізнатися, хто такий Кузька).3. Кузька (Розшукати Кузьку).4. Кролик(Розшукати Кролика і сказати йому, що я розшукав Кузьку).5. Кузька знову(Сказати Кузьці, що я розшукав Кролика).
"Так, так,— подумав Пух, чалапаючи вперед,— клопітний буде сьогодні день".
І день справді виявився дуже клопітним уже наступної миті. А сталося це тому, що Пух був дуже заклопотаний обмірковуванням свого плану розшуків і зовсім не дивився собі під ноги. Отож він і не помітив, як перечепився об якийсь корч, і зауважив це лише тоді, коли вже падав.
"Диви, — подумав Пух, — я лечу! Неначе Сова! Цікаво, а як вона приземляється?"
І тієї миті він теж приземлився.
Бум!
— Ой! — вереснуло щось.
"Дивно,— подумав Пух.— Я сказав "Ой!", хоч насправді й не збирався ойкати".
— Рятуйте! — сказав тоненький, писклявий голосок.
"Гм, тепер я сказав "Рятуйте!" — подумав Пух.— Зо мною сталася аварія: я впав у колодязь і через те мій голос зробився такий писклявий і виривається з мене раніше, ніж я починаю говорити. Мабуть, щось зіпсувалося в мене всередині. Ото клопіт!"
— Рятуйте, ґвалт!
"Знову те саме! Я пищу-верещу без власного відома. Мабуть, це дуже Серйозна Аварія".
А потім він подумав, що, може, коли він спробує заговорити, то в ньому все налагодиться. І, щоб перевірити це, він голосно промовив:
— Дуже Серйозна Аварія спіткала бідолашного Ведмедя.
— Пуше! — заверещав тоненький голосок.
— Та це ж Паць! — радісно вигукнув Пух.— Де ти є?
— Під сподом,— сказав Паць, і голос його справді долинав звідкілясь зісподу.
— Під сподом чого?
