Київ
«Радянський письменник»
1988
Молодий журналіст Гриць Гук, завдяки несподіваній зустрічі в горах Кавказу з дивним юнаком, який оволодів можливістю генетичної самотворчості, стає учасником неймовірних подій і пригод.
Герої книги — старий хлібороб Василь Гук, його сини — космонавт, кібернетик і грунтознавець, доньки — біолог і вчителька — вболівають за долю матері-Природи, за майбутнє рідної землі.
Фантастичні події в книзі примхливо переплітаються з реальністю нашого часу.
…Сідаю до робочого столу, як і щовечора. Проте куди поділися мій спокій, рутинна узвичаєність праці, раціональний розподіл часу? Все вибухнуло, полетіло шкереберть. Здається, що в розумі, в серці зненацька відкрилися якісь шлюзи і стихійний потік довго стримуваних почуттів та парадоксальної інформації вирвався й заклекотів на полі душі. Що ж сталося?
Сьогодні повернувся з Києва. Був на конференції в Кіберцентрі. Друзі кілька днів тому переслали мені запрошення, і я вирішив поїхати, приваблений дивним текстом, де повідомлялося:
«1) Дехто з вчених вважає, що досконально вироблений апарат сучасної математики вже недостатній для аналізу й синтезу суперскладного потоку інформації про буття. Цей апарат може виявитися навіть своєрідним реліктом «птоломеїзму» в науці, а відтак — вимагає «коперниканської» революції.
2) Які наслідки подібної революції? Чи не поведуть вони до майже повного перегляду відомих нам законів, її співрозмірностей і констант? Чи не длушпаємося ми у лахмітті «очевидності», пливучи по хвилях не зримого нам океану полум’яної реальності?
3) Можливості побудови «Живої ЕОМ» на засадах альтернативної «Математики Повноти».
4) Розгляд проекту «Резонанс Еволюції» («Резев»), розробленого ентузіастами альтернативи.
5) Обговорення перспектив діяльності нового науково-фантастичного, прогностичного часопису «Вирій», редколегія якого вкупі в нашими ентузіастами очолює проект «Резев».
6) Дебати.
Вступну доповідь прочитає гість із Папуа, відомий в наукових колах еволюціоніст, доктор математики Боголо».
Ясна річ, знаючи про таку «вибухову» конференцію, я змушений був піти на інтригуюче наукове збіговисько. Окрім того, згадалося, що років двадцять тому в Києві проходив міжнародний симпозіум, на якому виступав той же таки Боголо. Тоді він був зовсім юним, ще новоспеченим магістром: мені при тій оказії не довелося бути, проте друзі розповідали, що химерні ідеї «альтернативної математики», попри свої еволюційні висновки, не зачепили за живе учених ортодоксів. Віддрукували препринт, поклали на поличку, і все. Ні пари з вуст.
Тепер ситуація змінилася. Боголо зажив світової слави, його ідеї змусили задуматися наукову еліту. Папуаського вченого гаряче підтримав Борис Гук, учень Глушкова (до речі, він мій давній знайомий — ще з університетських років). Я його одразу впізнав за столом президії. Потім увагу присутніх прикувала жвава динамічна постать Боголо, його іскристі очі, що дружелюбно поблискували з-під кучми волосся, подібного до гігантської чорної кульбаби.
Стисла, дивна, парадоксальна доповідь папуаса була вислухана в цілковитій тиші, але потім зал вибухнув ураганом овацій. Боголо промовляв просто, і хоч спеціальних термінів я не втямив, проте збагнув основну суть його «математики Повноти» (або, як він часто наголошував, видозмінюючи назву, — «математики Цілості, Одності, Любові, Реальності»).
Які пристрасті клекотіли в конференц-залі, які вулканічні виверження скепсису та іронії! А разом з тим — громовиці захоплення й схвалення.
