А в довгому темному коридорі старий сліпий дідок чимдуж шкутильгав до свого кабінету. Коли він нарешті дійшов і важко плюхнувся на стілець, його старі кістки відчули величезне полегшення та вдячність. Автовідповідач пищав. Старий натиснув на кнопку і прислухався.
— Це Ворен Беламі, — почувся приглушений шепіт його друга і брата-масона. — Боюся, що маємо тривожну новину...
Кетрін Соломон знову глянула на сітку з літерами, ще раз вдивляючись у текст. І тепер перед її очима спливло слово латиною.
Кетрін не вивчала латини, але вона знала це слово з древніх текстів івритом.
Вона одразу ж зрозуміла його зміст. Ця фраза часто траплялася в сучасних перекладах священних юдейських текстів, написаних івритом. У Торі юдейський Бог мав багато імен — Єова, Єгова, Єшуа, Джерело, Елохім, але в численних римських перекладах увесь цей громіздкий набір імен об'єднався в одну-єдину фразу латиною: Jeova Sanctus Unus.
«Єдиний Істинний Бог?» — прошепотіла Кетрін сама собі. Ця фраза не скидалася на таку, що допоможе їм знайти брата.
— Оце і є таємниче послання цієї піраміди? Єдиний Істинний Бог? А я гадала, що це мапа.
На обличчі Ленґдона так само читався спантеличений вираз, і ентузіазм у його очах згас.
— Розшифровка, без сумніву, правильна, але...
— Чоловік, який захопив мого брата, хоче знати точне місце. — Вона заправила за вухо пасмо волосся. — І він не дуже зрадіє цій фразі.
— Кетрін, — важко зітхнув Ленґдон. — Я сам цього боявся. Увесь вечір мене не полишало відчуття, що ми ставимося до зібрання міфів та легенд, як до чогось реального. Може, цей напис і вказує на якесь місце, але на метафоричне місце. Йдеться про те, що свій істинний потенціал людина може реалізувати лише через єдиного істинного Бога.
— Але ж це безглуздя! — пригнічено вигукнула Кетрін. — Упродовж поколінь моя родина оберігала цю піраміду! Єдиний Істинний Бог? Оце й увесь секрет? Чому ж тоді для ЦРУ це питання національної безпеки? Або вони брешуть, або ми чогось не розуміємо!
Ленґдон знизав плечима.
І раптом задзвонив телефон.
У кабінеті, захаращеному полицями зі стародавніми книгами, старий схилився над столом, затиснувши в ревматичній руці телефон.
Дзвінок лунав і лунав.
Нарешті хтось озвався.
— Слухаю? — Голос був низький і з нотками невпевненості.
— Мені сказали, що вам потрібен притулок, — прошепотів старий.
Чоловік потойбіч лінії був дуже стривожений.
— Хто це? Ви від Ворена Бел...
— Будь ласка, не називайте імен, — перервав його старий. — Скажіть, вам вдалося захистити ввірену вам мапу?
Співрозмовник кілька секунд спантеличено мовчав.
— Так, але не думаю, що вона являє собою щось значуще. Там нічого особливого не сказано. Якщо це й справді мапа, то суто метафорична, а не...
— Ні, ця мапа — цілком реальна, запевняю вас. І вона вказує на цілком реальне місце. Ви мусите охороняти її. Я наразі не маю змоги доводити вам усю її значущість. Вас переслідують, але якщо ви зможете дістатися до мого помешкання непоміченими, то я забезпечу вам притулок... і відповіді на запитання.
Чоловік на тому боці лінії вагався.
— Друже мій, — продовжив старий, обережно добираючи слова. — У Римі є сховище, на північ від Тибру, а в тому сховищі — десять каменів з гори Синай, один — з самих небес, а ще один — образ лихого батька Люка. Ви зрозуміли моє місцеположення?
Запала довга пауза, а потім співрозмовник відповів:
— Так, зрозумів.
Старий посміхнувся. «А я й не сумнівався, професоре».
— Приходьте негайно. Будьте обережні, щоб за вами не було «хвоста».
Малах стояв голий, огорнутий у пару у своєму душі. Він знову відчув чистоту свого тіла, змивши з нього залишки запаху спирту. Пори його шкіри розширилися, і в них проникли випари евкаліптової олії. І тоді він розпочав свій ритуал.
Спочатку Малах намастив своє татуйоване тіло та голову кремом-депілятором і видалив усе волосся. Бо безволосими були Геліади на семи островах. Потім втер абрамелінову олію у свою розм'яклу шкіру. Абрамелін — це свята олія великих волхвів. Малах повернув важіль душу ліворуч до упору, і вода стала крижаною. Цілу хвилину простояв він під нею, щоб закрилися пори і щоб закупорити у своєму тілі щойно отримані жар та енергію. Цей холод завжди нагадував йому про ту крижану річку, з якої почалося його перетворення.
Коли Малах вийшов з душу, він увесь тремтів, та через кілька секунд тепло, закупорене в глибині його тіла, пробилося крізь плоть і зігріло його. Він відчув, що всередині нього наче палає піч. Малах став перед дзеркалом і благоговійно оглянув себе. Мабуть, подумалося йому, він востаннє бачить себе як простого смертного.
