Із цими словами татуйований обережно загорнув ніж у тканину разом із рештою предметів — кадильницею, флаконами з рідиною, білою атласною тканиною та іншими церемоніальними речами. Потім поклав усе це в шкіряну сумку Роберта Ленґдона — разом із кам'яною пірамідою та золотим горішнім каменем. Кетрін безпорадно спостерігала, як чоловік застебнув професорову сумку, а потім повернувся до брата.
— Ти ж понесеш оце, Пітере, еге ж? — І з цими словами він поставив важку сумку Пітерові на коліна.
Потім татуйований підійшов до комода і заходився там нишпорити. Кетрін почула, як дзенькотять якісь металеві предмети. Повернувшись, чоловік взяв жінку за праву руку і випростав її. Кетрін не бачила, що він робив, зате Пітер, вочевидь, бачив, бо несамовито засмикався.
Раптом вона відчула різкий укол під правим ліктем — і тілом розтеклося химерне тепло. Пітер видавав недоладні гнівні звуки, марно намагаючись відірватися від важкого крісла. Кетрін відчула, як передпліччям і пальцями поширюється холодне заціпеніння.
Коли чоловік відступив убік, вона побачила, що так нажахало її брата. Татуйований ввів їй у вену голку, яку використовують для донорів. Однак голка не була прикріплена до трубки. Кров витікала з неї, збігаючи по ліктю, передпліччю і капала просто на кам'яний стіл.
— Людський пісковий годинник, — сказав чоловік. — Вистачить приблизно на годину. Якщо ти підеш мені назустріч, то я матиму час врятувати її. Ну, а якщо ти цього не зробиш, то твоя сестра тут і помре... у темряві... самотня.
Пітер заволав щось нерозбірливе крізь кляп.
— Знаю, знаю, — співчутливо мовив чоловік, поклавши руку Пітерові на плече. — Тобі зараз важко. Втім, це досить дивно. Так не має бути, бо тобі не вперше втрачати члена родини. Слід уже звикнути. — Татуйований замовк, а потім нахилився і прошепотів йому на вухо. — Звісно, я маю на увазі твого сина Захарія в тюрмі Соганлик.
Прив'язаний Пітер знову смикнувся і щось приглушено крикнув крізь кляп.
— Припиніть! — заволала Кетрін.
— Я добре пам'ятаю ту ніч, — глузливо зауважив чоловік, закінчуючи збиратися. — Я все почув. Начальник тюрми запропонував відпустити твого сина, але натомість ти захотів провчити Захарія... і покинув його. І твій хлопець добре засвоїв цей урок, еге ж? — Чоловік криво всміхнувся. — Його втрата стала моєю знахідкою.
Татуйований витяг полотняну ганчірку і запхав її глибоко до рота Кетрін.
— Смерть, — прошепотів він їй, — має приходити тихо.
Пітер несамовито засіпався. Не кажучи ні слова, татуйований потягнув візок із кімнати, спинкою уперед, даючи Пітерові змогу кинути на сестру довгий прощальний погляд.
Їхні очі зустрілися — востаннє.
А потім він зник.
Кетрін чула, як вони піднімаються крутими сходами і проходять у металеві двері. Татуйований замкнув за собою металеві двері і рушив до картини «Три грації». За кілька хвилин Кетрін почула, як завівся двигун.
А потім в особняку запала тиша.
Кетрін лежала в темряві і стікала кров'ю.
Розум Роберта Ленґдона витав над безкраєю безоднею.
Ні світла. Ні звука. Ні відчуття.
Лише нескінченна і тиха порожнеча.
М'якість.
Невагомість.
Тіло відпустило його. Тепер він — розкріпачений і вільний.
Фізичний світ припинив своє існування. Час також припинив своє існування.
Роберт Ленґдон тепер являв собою чисту свідомість. Безтілесний елемент свідомості в порожнечі широченного всесвіту.
Спецвертоліт UH-60 низько гуркотів над широкими дахами району Калорама-Гайтс, несучись до точки, вказаної групою підтримки. Агент Сімкінс першим помітив джип «ескалада», поспіхом припаркований перед одним з особняків. Брама до під'їзної доріжки була зачинена, сам будинок поринув у темряву, наче біля нього нічого не відбувалося.
Сато дала сигнал на посадку.
Вертоліт твердо приземлився на галявині посеред кількох автомобілів, один з яких виявився седаном із проблисковим маячком на даху.
Сімкінс та його люди вистрибнули з гелікоптера і зі зброєю напоготові кинулися до ґанку. Виявивши, що парадні двері зачинені, Сімкінс склав долоні «човником» і придивився у вікно. У холі було темно, але агент розгледів слабкі контури тіла на підлозі.
— От чорт! — прошепотів він. — Це Гартман.
Один з агентів схопив стілець, що стояв на ґанку, і пожбурив його у вікно біля входу. У ревінні гелікоптера позаду звук розбитого скла був майже нечутним. Через кілька секунд вони всі були всередині. Сімкінс кинувся у хол і схилився над Гарманом, щоб перевірити його пульс. Пульсу не було. Але було багато крові. І тоді агент побачив викрутку, що стирчала з шиї Гартмана.
