Поснідавши, Кейз-Ол зробив знак своєму камердинерові йти слідом і попростував до сколопендри, яка тепер весь час вартувала біля входу в палац. Вже з того, що трильйонер не запросив Мей і навіть не попередив про свій від'їзд, видно було, що він затіяв щось серйозне. Айт незабаром догадався, в чому справа: напередодні фатальних подій Кейз-Ол вирішив оглянути найпотаємніші закутки Уранії.
Швидко і майже беззвучно сколопендра мчала з тунелю в тунель, з сектора в сектор. Перед двома пасажирами в її кабіні відкривалися грандіозні зали. То були безлюдні, мовчазні, залиті яскравим світлом склепи, мертві, страшні своєю нерухомістю автоматизовані заводи, арсенали й лабораторії, фільмотеки і книгосховища.
Чого шукав тут Кейз-Ол? Що сподівався побачити?
Він зупиняв сколопендру посеред кожного залу і неквапно, пильно обводив його поглядом. Здавалося, той, хто замислив страшну акцію знищення людства, востаннє зважує, чи варто ж рискувати, намагається приглушити небажані сумніви спогляданням незліченних матеріальних ресурсів, прагне підтримати в собі певність власної могутності.
Мабуть, цікаво було б постежити за безперервною зміною виразу обличчя трильйонера, якому не було чого критись перед камердинером. Проте вся увага Айта зосередилася на іншому. Крізь напівпримружені повіки він невідривно дивився на грубеньку книжечку в руках Кейз-Ола. То була річ, якій не скласти ціни: найдокладніший план Уранії. Кейз-Ол не потребував провідника і міг тепер цілком вільно знищити головного інженера підземного міста: на пластмасових аркушиках книжечки були позначені не тільки найпотаємніші тунелі та лінії зв'язку, а наводились і шифри головних та допоміжних електронно-обчислювальних злагод, автоматів захисту, побутових пристроїв.
Коли б Айт довідався про цю книжечку раніше, може, вдалося б зафотографувати хоч найголовніше. Зараз це виключено: Кейз-Ол берегтиме її як зіницю ока.
«А постривай-но… — промайнула думка. — Таж на барабанах пам'яті цієї сколопендри, мабуть, зафіксовано весь план Уранії».
Справді, Кейз-Ол тільки називав літеру і число, умовну позначку того чи іншого приміщення, а металева потвора прямувала туди самостійно.
Отже, насамперед треба підкорити саму цю потвору. Досить уміючи покопирсатися в керівних пристроях сколопендри, і вона з вірного служника містера Кейз-Ола перетвориться на його смертельного ворога. Інженер Айт знав, що впорається з таким завданням, навіть не маючи докладної схеми електронно-обчислювальної злагоди. Проте для цього потрібні хоч якісь інструменти, а головне — час. Зручної нагоди досі не випадало, а рискувати не було сенсу. Але тепер, коли виявилося, що саморушна злагода здатна зробити далеко більше, ніж вбити Кейз-Ола, оволодіння нею стало завданням першорядної ваги.
Пильним поглядом Айт обвів кабіну. Численні кнопки та сигнальні лампочки на пульті нічого не говорили невтаємниченому. Здавалося, вони були навіть зайві, бо машина керувалася звуками голосу. Але саме ця обставина і підказувала Айтові, що секрет сколопендри слід шукати саме тут.
А що як натиснути на одну з кнопок?
Вдаючи знесиленого дрімотою, Айт клюнув носом і ніби ненароком зронив руку на пульт. У ту ж мить пронизливо заверещала сирена, а з ніші в бічній стіні сколопендри вихопилися гнучкі сяжки і так затиснули Айта, що тому аж подих перехопило.
— Сто чортів! — Кейз-Ол рвучко обернувся до Айта.
— Пробачте. Задрімав… — вдав переляк Айт.
Сирена верещала, аж лящало у вухах.
— Сколопендро, замовкни!
Машина не скорялась.
— Наказую: негайно замовкни! — Кейз-Ол вигукнув це вже з деяким острахом. Видно було, що він розгубився.
Кмітливість інженера-конструктора вмить підказала Айтові: сколопендра не скоряється тому, що виття сирени забиває голос містера Кейз-Ола.
— Замовкни! Стоп! Стоп! — трильйонер гарячково гортав сторінки книжечки, аж доки натрапив на якусь схему. Позираючи на неї, він почав натискувати на кнопки пульта керування.
«Дев'ята… друга… перша… шоста…» — оці цифри врізалися в мозок Айта.
«Дев'ятсот двадцять один, шістсот сімдесят вісім». — шифр цифрового замка, ключ до оволодіння кібернетичною злагодою.
Верещання сирени урвалось, сяжки сколопендри впали, припинилась ледве чутна вібрація корпусу машини. Це означало, що вимкнено атомний реактор і всю споруду позбавлено енергії.
— Так, кажеш, задрімав? — Кейз-Ол оговтався і говорив не стільки гнівно, як глузливо. — Старіємо, га? А мені здавалося, що після операції ти наче аж… — він раптом урвав мову, чомусь надто пильно подивився кудись поверх очей Айта, повільно простягнув руку і зняв ковпак, який мав закривати рожеву лисину старого Псойса. — Гм, дивно!
В Айта похололо в грудях: мабуть, сяжок сколопендри зачепив ковпак і зсунув його.
— Дуже дивно!.. — Кейз-Ол безцеремонно провів рукою по короткому, густому волоссю Айта. — В тебе й замолоду не було такої буйної чуприни! Стривай, та ти ж помолодшав! У тебе зникли зморшки на чолі!
— Даруйте, ясновельможний! Це після операції… Я сам не знаю, чому так сталось. Я не винен…
— Гаразд! — промовив Кейз-Ол уже роздратовано. — Радий за тебе!
