З першого числа Другого місяця монійська армія перебуває в стані бойової готовності. Нижнім чинам оголошено: незабаром почнуться маневри. Офіцерів попереджено: за агентурними даними, комуністи, вивівши на орбіту штучний супутник, збираються днями розпочати війну. І тільки вищий генералітет знає: ось-ось буде одержано наказ містера Кейз-Ола про початок операції «Блискавка».
Сплять у казармах напіводягнені нижні чини. Куняють у штабах чергові офіцери. Похмурими круками посхилялись над військовими картами генерали.
Сигналу ще нема. Містер Кейз-Ол сам знає, коли його подати.
За Бурхливим океаном лежить інша країна — Союз Комуністичних Держав. Там кожна мати вчила свого сина з пелюшок бути людяним і чесним, працьовитим і хоробрим. Сини виростали, міцнішали, мріяли про подвиги, про славу, але знаходили їх у боротьбі з природою, в яскравій плідній праці. Вони не хотіли війни, проте знали, що пацифізму — замало. Силі ворога треба протиставити силу. І цю силу було створено.
Зоря Надії звелася над світом дуже вчасно. Вже самою своєю появою в небі над Монією вона примусила замислитись не одного з надто хоробрих монійців. А в ніч з восьмого на дев'яте число Другого місяця з озера Миру стартувала і незабаром вийшла на орбіту Зоря Перемоги — другий штучний супутник Союзу Комуністичних Держав. Третій, Зоря Комунізму, мав піднятись над світом через добу.
Війна ще не спалахнула, але вже давно точиться жорстока потаємна боротьба. Кілька днів тому з невідомих причин стався колосальний вибух в Ядерному інституті СКД. Вчора диверсанти висадили в повітря стартову злагоду антиречовинних балістичних ракет. Спіймані на гарячому, злочинці заявили, що заслані сюди з Монії Братством Синів Двох Сонць. А сьогодні ще один, член Ліги Святого Духа, намагався прилаштувати міну сповільненої дії до гравітонного резонатора Зорі Перемоги.
Два світи стоять один проти одного в напруженому чеканні. Рахунок уже йде на хвилини. Кожна хвилина важить багато: може, саме від неї залежить, чи спалахне третя й остання всепірейська війна, чи її вдасться згасити.
А якщо вирвуться з стартових злагод ракети Кейз-Ола, тоді рахунок піде на секунди!
Пильнуйте ж, бійці комуністичної гвардії біля балістичних ракет-перехоплювачів! Пильнуйте, льотчики реактивних винищувачів, спостережники радіолокаторних станцій, матроси атомних підводних човнів! Пильнуйте, лікарі й зв'язківці, енергетики й металурги, пильнуйте, всі люди країни комунізму! Ворог жорстокий і хитрий, пильнуйте!
Над нескінченними просторами Бурхливого океану гуляв різкий холодний вітер. Народжений десь у Приполяр'ї, він після довгої подорожі встиг втратити силу, проте був ще досить дужий, щоб погнати перед собою важенні маси води. Хвилі виростали й грізнішали, сунули вперед з важкою, тупою наполегливістю, прагнучи нищити й руйнувати. А тому, що на тисячі миль довкола залягла одноманітна сіро-зелена пустеля, натиск стихії мав припасти на єдиний шматочок суходолу посеред океану — на крихітний острів Свята.
Шквал налетів на острів несподівано. З розбійницьким посвистом він шугнув розколинами в скелях, подерся вгору, силкуючись повисмикувати злиденні рослини, поскидати геть кам'яні брили. Але не зрушив з місця нічого, бо все, що не могло триматися, було давним-давно змите. І тільки на грубо витесаній статуї в центрі острова схитнувся від пориву вітру, незадоволено каркнув спросоння та й знову сховав голову під крило великий чорний морський крук.
Так було сто і тисячу років тому: з першими променями ранку на острів обрушувався холодний шквал, будив нечисленних крилатих мешканців, кидав у липкі пасма всеїдних рослин скупі дарунки моря і мчав далі. І, як тисячу років тому, з терас острівця, скептично посміхаючись, дивились на безсиле шаленство хвиль величезні базальтові фігури — німі свідки колишньої величі могутнього племені рапанурів.
Але ось звідкілясь з-під землі почувся глухий гуркіт, і водночас з островом почало коїтися щось дивне: масивні скелі повільно поповзли в різні боки, відкриваючи чітко окреслені круглі та квадратні отвори. А з тих отворів казковими квітами зводились мереживні чаші радіолокаторів, дивовижними паростками випинались гострі носи ракет, виростали грибами стальні ковпаки гарматних капонірів.
Крук незадоволено каркнув, стріпнув крилами, щоб полетіти, але потім заспокоївся. Коли кількома хвилинами пізніше розсунулись скелі поруч статуї і з довгого, яскраво освітленого тунелю з неголосним гурчанням виповзла металева потвора, птах стріпнув крилами вдруге, проте знову лишився на місці: машина зупинилась, а людина, яка вийшла з неї, була беззбройна.
За своє довге життя крук встиг добре зазнайомитися з людьми. Він побоювався їх і водночас зневажав. Ось хоча б і цей підстаркуватий чолов'яга — що він замислив, чого так витріщився? Може, збирається вихопити пістолет або пошпурити каменюку?
