«Коліщатко покотилось у підземелля!» Отже, магнітофонна нитка вже потрапила до керівників Братства Синів Двох Сонць. Уже завтра чи післязавтра буде опубліковано документальний запис з усіма цифрами і подробицями Наради наймудріших! Хоч яким сильним вважає себе містер Кейз-Ол, але й він побоїться виступити проти всіх одверто. Кілька місяців, а може, й рік доведеться йому вихляти й одбріхуватись, а це означатиме, що на такий же час буде відстрочено війну. І як добре, що Свайна вже немає. На нього можна буде звалити все.
Випадок? Ні, Айт проспівав вовкам по-вовчому. О, то була рискована гра! Айтові навіть моторошно згадувати про неї.
Тоді, в день Нового року, після погроз Свайна та умовлянь колишньої коханки Псойса, Айт зрозумів, що йдеться про життя і смерть. Як би він не вчинив: чи отруїв Кейз-Ола, чи опирався б змовникам, результат був би однаковий — небажаного свідка знищили б. А коли так, то хай самі впадуть у яму, яку вирили для іншого.
Згідно з традицією, гості мали затриматись у господаря аж до заходу Сонць. Айт не сумнівався, що мадам Кетті з її губатим сином та мерзотник Свайн зустрінуться десь, щоб домовитись про деталі свого брудного задуму. І він таки підстеріг момент, коли ці троє, нібито зовсім випадково, зібрались у кутку оранжереї, біля фонтана.
Завбачливий Свайн вибрав затишне місце. Ніхто не міг би підійти непоміченим до змовників ближче як на тридцять кроків. Але вони не знали, що мають справу з інженером, якому доводилося розв'язувати завдання далеко складніші, ніж це. Гостре око Айта вмить помітило: суцільний плексигласовий дах оранжереї має строго еліпсоїдальну форму. Два фонтани для симетрії стоять якраз у фокусах еліпса. Кожне слово, вимовлене біля одного фонтана, відіб'ється од стелі і буде чутне біля другого. Звісно, вухо його не схопить, але магнітофон зафіксує, треба тільки дати якнайбільше підсилення.
Айт так і зробив. А потім швиденько подався до містера Кейз-Ола.
Кейз-Ол, який щось писав за своїм робочим столом, підвів голову, запитливо глянув на служника.
Айт мовчки витяг з кишені фотокартку Псойса з мадам Кетті, металеву трубочку з отрутою, поклав на стіл і схилив голову. Він не бачив виразу обличчя трильйонера, але почув тихий смішок:
— Оце й усе?
Айт підвів голову. Кейз-Ол нищівно, глузливо дивився на нього, шарячи в кишені комбінезона. Шукає пістолет?.. Ні, він видобув ключі, одімкнув сейф, дістав і кинув на стіл купу фотографій. Псойс і мадам Кетті в найрізноманітніших позах. Айт знову похнюпився, ніби йому й справді було соромно.
— Двадцять два роки я чекав на цю хвилину, Псойс! Довгенько ж у тобі не могла заговорити совість! Але я тебе прощаю, простив ще тоді. Жінок можна купити скільки завгодно, а вірного слугу не купиш. Хіба не так?
Кейз-Ол глузував, але відчувалося, що в ньому закипає глуха лють: він мав стільки дочок, що загубив їм лік, а сина не було. До того ж усі нащадки Кейз-Ола були незаконнонародженими. Він і досі юридично вважався парубком.
Але Айт не дав Кейз-Олу розпалитись.
— Отрута.
— Отрута?! — Кейз-Ол гидливо повертів у руках металеву трубочку, шпурнув її в сейф. — Хто?
— Свайн, мадам Кетті і… син. Зараз в оранжереї. Змова.
Ні, Кейз-Ол не злякався, навіть і взнаки не дав, що його стурбувало повідомлення. З тим же властивим йому іронічним виразом обличчя він підійшов до шафи розподільника, натиснув на кнопку. Спалахнула сигнальна лампочка, почулося клацання. Аж ось ввімкнувся магнітофон, якого налагодив Айт. Перемоталася нитка. І враз почувся голос мадам Кетті, що просочувався крізь дзюркотіння фонтана, мов зміїне шипіння:
— …Псойс погодився, але ти стеж за ним. Він мені не подобається. Коли він захоче нас зрадити, знищ його. Ось отрута. В воду. Смерть — через дві години…
— Довго! — розчаровано цмокнув Свайн. — Дуже довго.
— Можеш знайти інший шлях, — натякнула мадам Кетті.
— Гаразд.
Айт нишком глянув на Кейз-Ола. Їх погляди зустрілися. В очах у трильйонера витанцьовували хижі, зловтішні вогники. Він беззвучно сміявся. І Айт зрозумів: у цю хвилину трильйонер радий не стільки тому, що уникнув смертельної небезпеки, скільки тому, що почуте принижувало його служника. Він, найбагатший і наймогутніший, виявляється, заздрив мерзенному, жалюгідному Псойсові, бо той мав сина.
Але вже в наступну мить Кейз-Ол урвав сміх і стиснув щелепи, аж випнулися жовна.
— Мамо, нагадай про заповіт… — почувся млявий, байдужий, хриплий голос.
— Так, так! — мадам Кетті випускала слова уривчасто, ніби працював зіпсований повітряний насос. — Заповіт. Знищити негайно. В Кейза в малахітовому сейфі.
Голоси почали звучати тихше. Може, змовники відійшли од фокуса еліпсоїдальної стелі, а може, помітили когось стороннього. Якийсь час ще чулися окремі слова: Хейл-Уф… гарантії… Уранія… Потім запала тиша.
— Гаразд. — Кейз-Ол вимкнув магнітофон, одкинувся на спинку крісла і заплющив очі. — Виклич Свайна.
