Дівчина скористалася з свого виключного становища єдиної жінки серед персоналу, закинутого в міжпланетний простір острівця. Перед нею розкривали те, що, за інструкцією, становило таємницю навіть для сенаторів.
Але дані розвідки її не радували, а, навпаки, лякали.
Виявилося, що з великим метеоритом, здатним заподіяти значної шкоди, Зоря Кейз-Ола могла зустрітись один раз у сто мільйонів років. А проти маленьких були встановлені автоматичні гармати і кулемети, які, керовані радіолокаторами, розстрілювали їх на відстані.
Конструктори подбали не тільки про захист від метеоритної небезпеки. Вони припускали й можливість нападу. З цієї точки зору штучний супутник був неприступною фортецею.
Його могутнє озброєння автоматично знищувало все, що наближалося без радіосигналу «Я — свій». Кожен зі ста двадцяти секторів Зорі Кейз-Ола становив цілком самостійний вузол оборони і був боєздатний навіть тоді, коли всі інші виходили з ладу. Після завершення робіт місця людей у бойових секторах мали посісти електронно-обчислювальні машини, які скорятимуться тільки наказам радіоцентру Кейз-Ола з Пірейї.
Як шкодувала Тессі Торн, що не погодилася з пропозицією Люстіга! Те, про що вона довідалася, не лишилося б непотрібним тягарем, як це сталося зараз. Люстіг зумів би відшукати вразливе місце штучного супутника.
І все ж Тессі не занепадала духом. Вона вже знала ціну жалюгідному зусиллю одинака і нестримній наполегливості мас, тому й тут, в оплоті Кейз-Ола, насамперед шукала однодумців, які змогли б стати спільниками в боротьбі.
Деяка практика агітаційної роботи від імені Комітету Захисту Миру допомагала їй безпомилково розрізняти друзів і ворогів. Неабияку роль зіграла в цьому й похмура, набридлива обстановка космічної воєнної бази. Відірвані од рідних і друзів, люди прагнули щирості, інтимності. Протягом довгих місяців вони таїли одне від одного свої думки й почуття, небезпідставно побоюючись доносів. Молоденьке дівчатко не могло бути провокатором. Навіть найкрамольніше в її устах звучало природно, як одвічний протест жінки проти вбивства, знаходило свій відгук у серцях.
Лише кілька з багатьох недвозначно й жорстоко заявили, що хочуть війни і знищення Союзу Комуністичних Держав. Усі інші, навіть ті, що ненавиділи комуністів, були за мир. Тут, на штучному супутникові, де, незважаючи на всі застережні заходи, смерть стояла в кожного за плечима, зовсім по-іншому сприймались ті проблеми, які на Пірейї можна було розглядати з олімпійським спокоєм стороннього спостерігача. Одного разу Тессі побачила це наочно.
Молодий красень, командир сектора БМ, кидаючи хтиві погляди на принадну наречену нового головного інженера, патякав про мужність і патріотизм, про готовність загинути в боротьбі проти «варварів-комуністів». Тессі бачила, що він просто хвалько, тому дратувала його, навмисне висловлюючи пацифістські переконання в категоричній формі. Та ось несподівано заверещала сирена, а слідом за тим пролунав неймовірної сили вибух.
Командир сектора схопив Тессі за поперек, шпурнув її в отвір аварійного боксу і захлопнув герметичні двері.
На мить стало тихо. Потім почав наростати огидний тонкий свист. Він врізався у вуха, змушував серце стискуватись у тривожному передчутті.
— Одягайтесь, міс Тессі! Швидше! З камери виходить повітря.
Начальник хапливо натягав на себе скафандр. Він навіть не згадав про дівчину, яка ще не вміла користуватися таким одягом. Тессі довелося йому про це сказати.
Коли обоє одягнулись, командир сектора натиснув на важіль. З гуркотом відчинились важенні двері. Повітря відкинуло їх, як аркуш паперу, зі швидкістю звуку ринуло в космічний простір через ті два отвори, які зяяли в стінах командирської рубки. Їх пробив метеорит.
Чи, може, нечітко спрацювали захисні пристрої, чи після обстрілу гармат і кулеметів од метеорита випадково лишився більш-менш значний уламок, але він пронизав обидві подвійні стіни і шар захисного матеріалу між ними.
Як і раніше, сяяли сховані під товстими ковпаками електричні лампи. Як і раніше, мерехтіли циферблати електронно-обчислювальної злагоди. Але в цьому приміщенні вже панували смертельний холод і порожнеча.
Пишні квіти, які прикрашали командирську рубку, стояли зморщені, жовті. Вони ще трохи димілись: то міжпланетний вакуум викачував з них рештки вологи, перетворюючи рослини на чудні експонати страшного гербарію. Пташка в клітці над ними теж лежала нерухомою. Тессі простягла руку, щоб взяти безневинну жертву. Але негнучкі пальці пластмасової рукавички скафандра не мали чутливості. Хруснули випростані крильця, одвалились, немов зроблені з тонісінької криги.
Тессі глянула на свого супутника. Він дивився на пташку. Мабуть, йому уявлялось, що таке ж може в першу-ліпшу мить статися і з ним.
— Тепер ви згодні зі мною? — тихо запитала Тессі.
Він здригнувся, почувши її голос у навушниках скафандра, і так само тихо відповів:
— Згоден.
Розлучаючись з ним після того, як автоматичні прилади ліквідували пошкодження і рубку заповнило холодне чисте повітря, Тессі сказала:
— Коли вам дадуть наказ убивати — згадайте цю пташку!
