Блиснув спалах. Щось смикнуло Тессі за пояс і потягло. Окрутнулась, подерлася кудись угору й ракета.
А колесо все наближалось і наближалось. Воно вже залягло на півнеба. На його ободі світилися численні віконця.
Картина була грандіозною і страшною водночас.
— Так ось ти яка, Зоря Кейз-Ола! — прошепотіла Тессі, пригадавши, що саме сюди засилали на каторгу комуністів. — Звідси не втечеш!
Вона не знала, що мікрофон ввімкненої радіостанції шолома підхопив її голос, розніс радіохвилями в усі боки, тому аж здригнулась, коли у відповідь почувся м'який баритон Фредді:
— І все ж були випадки, коли вдавалося втекти. Минулого року каторжник, на ім'я Айт, інженер, до речі, захопив поштову ракету і втік з Зорі. На щастя, не зумів упоратись з посадочним механізмом і розбився. Мерзотник був, кажуть, незвичайний.
Так ось звідки потрапив Айт до клініки професора Лайн-Еу! Так ось чому мститься він Кейз-Олу!
«Мій любий, присягаюсь відплатити за всі твої муки!» — в думці поклялася Тессі.
Тимчасом Фредді дотягнув дівчину до отвору шлюзової камери. Засичало повітря, розчинились невеличкі дверцята, і дівчина опинилася в покрученому коридорі. Там новоприбулих чекав невисокий чоловік у синьому комбінезоні.
Він відрекомендувався, похмуро посміхаючись:
— Інженер Проут. Тимчасовий головний інженер Зорі.
«І ти знущався з Айта?! — хотілося вигукнути Тессі. — Ти теж радів, коли довідався, що він загинув?»
Але вона, звісно, цього не промовила, а тільки холодно кивнула головою.
Ніч. Величезний кабінет, сповнений зеленкуватої півтемряви. Масивний незграбний стіл, яскраво освітлений схованими під абажуром лампами. За столом сидить підстаркуватий чоловік у м'якому сірому комбінезоні і щось неквапно пише старомодною простенькою ручкою.
На аркуш лягають довгі рядки цифр… Старий щось підсумовує. На столі стоїть диктофон, але він не ввімкнений. Всю праву стіну займає велетенська електронно-обчислювальна машина, але на ній не жевріє жодна сигнальна лампочка. Навіть табло автоматичного покажчика біржових курсів не пульсує тривожними спалахами чисел, а дрімає, напівзаплющивши своє сітчасте велике скляне око.
Скрипить, скрипить перо старомодної ручки. Чоловік пише неквапно, раз у раз замислюється, втоплюючи погляд у куток, і тоді його очі стають мрійними, а губи шепочуть: «Так, так! Це буде добре!» Стоїть на столі незайманою скромна вечеря. За кріслом виструнчився служник і нетерплячим кахиканням нагадує, що вже час перепочити.
Мабуть, цього підстаркуватого чоловіка всі люблять і поважають. Он, бач, як побожно стежить лакей за кожним рухом пера!.. А ось до кабінету ввійшла юна красуня. Це, мабуть, дочка, а може, онука. Вона жартівливо видирає з його рук стило, куйовдить чоловікові ріденьке попелясте волосся: «Ну, досить, любий! Ви, певно, втомились?»
Яка ідилія!.. Старенький промисловець-консерватор. Старомодна ручка. Юна красуня — онука чи дочка…
Ні, хоч зовні все виглядає саме так.
«Старенький промисловець» містер Кейз-Ол ніколи не був консерватором. Ще двадцять років тому, коли тільки-но була відкрита ланцюгова реакція поділу ядра урану, Кейз-Ол сміливо кинув ученим понад п'ять мільярдів дайлерів — річний бюджет невеликої країни, дістав першу атомну бомбу і став монополістом у цій галузі. Під час другої всепірейської війни і в повоєнні роки Кейз-Ол, не шкодуючи витрат, створював десятки науково-дослідних закладів, які дали Монії і радіолокацію, і реактивну техніку, і електронно-обчислювальні машини, а Кейз-Олу — нечуваний зиск і становище наймогутнішої людини капіталістичного світу.
Старомодній ручці нема ціни, бо нею підписані договори про капітуляцію ворога після закінчення другої всепірейської війни. А писав цією ручкою містер Кейз-Ол зараз тому, що боявся довірити свої думки навіть диктофонові. На великих аркушах чудового паперу містер викладав той політико-економічний курс, якого повинна дотримуватись Монія та її васальні держави з початком майбутньої війни.
В мозку Айта відбивається кожна фраза, кожна цифра жахливої програми дії. Хочеться запам'ятати принаймні найголовніше.
Таке ж бажання світиться і в очах Мей.
— Все папери й папери… — наморщуючи лоба, вона згребла аркуші в купку і ткнула туди свого носа. — Фу, невже у вас немає радників, ясновельможний?
— Не треба, Мей! — Кейз-Ол забрав у неї папери, закрив долонею. — Тут нема нічого цікавого.
— О, коли так, я мушу прочитати все. Від першого до останнього рядка!
— Не можна.
— А я хочу!
— Ні!
— Ні?! Я ображусь, ясновельможний!
— Мей, це — справа не вашого розуму!
Примружились очі, метнули сині блискавки. Зсунулися брівки, і між них лягла вперта вертикальна риса. В голосі, який щойно бринів кришталевим дзвіночком, почулося зовсім інше, схоже на посвист кулі.
— Ясновельможний, якщо не помиляюсь, обіцяв одружитись із жінкою, яка виявиться розумнішою за нього?.. Я не претендую на такий розум і ще не стала дружиною ясновельможного. Але коли він хоче зробити з мене ляльку, хай вважає, що шлюбний контракт розірвано!
Сказала, окрутнулась та й пішла.
