Я дав доручення вивантажити м'ясо і пообіцяв, що до вечора для буфету дістану холодильник. Потім подякував дідові, настрій в якого змінився. Він радісно допомагав перенести м'ясо, пояснюючи, як його краще приготувати, безперестанку дякуючи. Для його сім'ї і для нього було дуже важливо хоч якось долучитись до перемоги революції. Я провів його до машини. Він пояснив, що мусить сходити на Майдан, аби побачити Ющенка, а потім додому. Десять годин на старенькому «Москвичу» до свого села, до своєї дружини, аби розповісти, як допоміг хлопцям у Києві, розповісти, що бачив Ющенка і що ми обов'язково переможемо.
Я таки дістав холодильники. їх надала для революції фірма «Росинка». Це надзвичайно допомогло у зберіганні їжі. Проблема полягала ще й у тому, що нам довелося забезпечувати продуктами ще ряд опорних пунктів революції. Особливо тих, які ми обладнали як місце ночівлі для протестувальників, котрі не могли уміститись в Українському Домі. Це були своєрідні філії. В деяких з них організовано ночували наші сотні. Таких об'єктів було більше десяти. їжа швидко розходилася як в Українському Домі, так і по об'єктах. Тому важко було спрогнозувати раціон харчування. Деяких продуктів було забагато, інших не вистачало. Харчуванням доводилося забезпечувати ще й пункти блокування адміністративних будівель. Оскільки залога Українського Дому була відповідальною за будівлю Кабміну, налагодили харчування учасників протесту біля Кабміну, а головне, «залізних» барабанників, котрі стали одним з яскравих символів революції.
Деколи до нас приходили власники київських ресторанів. Пояснювали, що на певний час закривають заклад для сторонніх відвідувачів і готові безкоштовно харчувати учасників акції протесту, повідомляли, куди можна прийти поїсти. Нас просили лише розподілити людей по змінах.
Гостро закарбувався в пам'яті випадок, коли один з таких власників - респектабельного вигляду молодий чоловік особисто попросив мене, аби я не забув відіслати до його ресторанчика людей, бо їхня кухня готує для нас найсмачніші страви. Я пообіцяв, що люди увечері будуть. Але - чергова тривога, чергова довготривала блокада Кабміну, очікування команди на штурм. Усі люди були задіяні в цій акції. В напрузі я забув повідомити власника ресторану, що нас не буде. Я не мав його телефону і пізніше навіть не зміг вибачитись перед ним. Донині відчуваю цю провину. Сподіваюсь, він зрозумів: нас відволікли невідкладні справи.
Найгірше було на останньому етапі, коли відповідальний Центрального штабу оголосив, що усі продукти треба здати в централізований склад, бо на об'єкти привозитимуть готове харчування. Продукти ми здали, а готових страв почали завозити у декілька разів менше від наших потреб, і то з перебоями. Тому буфети продовжували функціонувати до останнього дня роботи штабу Українського Дому.
Одним з важливих підрозділів Українського Дому була прес-служба. З перших днів цю ділянку курував один з моїх заступників Антін. Пізніше до роботи долучились професійні журналісти Петро і Зоряна, котрі налагодили самодостатню і активну діяльність прес-служби. Тут зареєструвалося понад 400 журналістів, котрі постійно потребували інформації. Не обійшлося без великого напливу іноземних представників мас-медіа. Постала нагальна потреба у перекладачах, які почали працювати у прес-центрі і вдень, і вночі. Протягом дня у нас інколи було до десяти англомовних перекладачів. На початках вбачалася тенденційність. Деякі телевізійники намагалися зафіксувати картинку, яка б компрометувала революцію. Особливо спочатку, коли в Українському Домі ночували понад шість тисяч людей. Тоді спали навіть на сходах. І звичайно, такі зйомки можна було б потім трактувати як завгодно. Я заборонив втручатися у роботу журналістів. Ми лише надавали їм супровід.
Прес-служба інформувала мас-медіа про потреби революційного штабу. Власне, завдяки таким повідомленням ми забезпечили постачання медикаментів і продуктів харчування.
Прес-служба, як і більшість інших служб, працювала цілодобово. Петро вдень, Зоряна вночі. На певному етапі навіть була ідея випускати власний бюлетень, проте до цього просто не дійшли руки.
Величезне навантаження лягало на господарську службу. її завданням було отримати привезені продукти, речі, медикаменти, все здавати на склади, а потім раціонально розподіляти між Українським Домом та іншими об'єктами, які ми забезпечували. Керівниками цієї служби почергово були Ігор з Хмельницького, Віталій з Чернівців, Михайло зі Львова. Кожен з них очолив команду людей, котрі забезпечували роботу служби. Протягом дня доводилося постійно щось розвантажувати і завантажувати у машини, переносити і сортувати. Це справді була «каторжна» робота. Вона тривала цілодобово, і тому люди швидко виснажувались. Служба мала кілька підрозділів, що відповідали за забезпечення учасників революції усім необхідним. Склад розмістили в цоколі біля службового входу, використавши для цього гардеробну.
