Я увійшов, щільно прикривши за собою двері, і вирушив у той бік, де Макс засік засідку. Зробимо людям приємне! Йти довелося недалеко, варто було мені перетнути якусь невидиму лінію, як увімкнулося світло. Багато електричних лампочок освітили сцену: троє неприятелів переді мною (один тримає ніж біля горла Чвертки, другий тикає в мій бік арбалетом, третій — босс), ще один арбалетник стоїть в кінці проходу справа. І хтось ховається за ящиками зліва (думає, я про нього не знаю). Того, що вмикав світло, звідси не видно. Гіпотеза про те, що Рон знаходиться тут з власної волі, відпала — бідолаха був у напівпритомному стані і нічого навколо не помічав.
Та-а, накидали йому добряче… Я трохи постояв, чекаючи, що вони скажуть., Допустімо, арбалетів я тепер не боюся — коли закінчилася дія блокатора, я найпершим ділом вивчив методи захисту від такої зброї. Ось тільки той тип, що справа, цілить не в мене, а у Чвертку. Захистити себе я зможу (скільки в нападників не було), але захистити ще і Рона від двох одночасно — це вище моїх сил. Варто було пертися сюди, щоби побачити, як його заріжуть! Втручання Макса нічого не поміняє — вороги стоять надто далеко, до того ж, собаці-зомбі доведеться зайнятися шостим, котрий включив увімкнув світло і тепер обережно залазить на галерею (чи то нього там зброя, чи то це він так тікає, я не зрозумів його маневру).
— Ось ти і впіймався, чаклуне, — проголосив той, хто виглядав тут головним.
Я знизав плечима, ну, хочеться людині в це вірити!
— Відпустіть хлопця.
— Спробуєш чаклувати — і від помре!
— Він помре — вам всім тут кінець. Принцип пояснювати треба?
Очі вже звикли до тьмяного світла, тепер дуже добре було видно того, хто говорив — літній чоловік з буйною силою чуприною, не маг, але обвішаний захисними амулетами з голови до ніг. Дурня, звичайно, але від самоучок допомагає. Я міг створити плетіння, яке зламало б ці його іграшки к чорту, але біда в тім, що я не міг зробити цього непомітно. Паршива ситуація.
Головний Чудесник (якщо це були вони) оскалився:
— Це ти убив вчителя Лорана!
Сумніви про Чудесників зникли. Я не став заперечувати очевидне і відповів:
— Він кинув виклик чорному магу, ми таке не прощаємо. До речі, у нього теж була така штука, — я кивнув на арбалет, — але це йому не допомогло.
— У нас є твій приятель, — резонно зауважив цей козел. — І ми можемо його вбити!
— А смисл? Якщо це буде вартувати вам усім життя?
Я собі не уявляв, як він буде викручуватися з цієї ситуації. Можна було би почекати, поки арбалетники втомляться (зброя то у них важкенька), можна було дочекатися Макса — від неухильно наближався до своєї жертви, незручність була лише в тому, що зомбі треба було лише легко придушити людину, а не вирвати йому горлянку.
Видно, думка про фактор часу непокоїла і їхнього ватажка
— Ми готові вмерти! — оголосив він. — А наші соратники зуміють зробити так, щоби ти відповів за свої злочини. Твої господарі не зможуть прикривати тебе вічно!
Я зрозумів, куди він клонить і занепокоївся: моїх навиків не вистачить для того, щоб зробити все непомітно, а помста за смерть товариша — це зовсім не те ж саме, що необхідна самооборона, тут Сатал може і не піти мені назустріч. Таким чином, хай опосередковано, вони зуміють-таки мені нашкодити — просто виставлять кримінальним злочинцем. В толкуванні законів стосовно чорних суд не знає співчуття (нам тільки волю дай, ми все на свою користь вивернем), а значить замість геройського німбу мене чекатимуть мінімум двадцять років за ґратами і Кайдани Вибавлення (уже справжні). Як я буду виглядати у очах Лючика? Якщо чесно, думка сім’ї з цього приводу хвилювала мене більше, ніж життя Рона. Ось такий я мерзенний, егоїстичний і, взагалі, — чорний маг.
— Чому ти вирішив, що мені необхідно вас вбивати? Вас посадять як вбивць, плюс — зберігання зброї. Вважаєш, цього мало?
Але, звичайно, скількись-там років ув’язнення в обмін на життя Чвертки мене не задовольняла, теж чисто з егоїстичних міркувань — якось не симетрично. Напевне, це було ясно і Чудесникові, він ще більше оскалився і кинув у мій бік якийсь предмет:
— Або ти це вип’єш прямо зараз, або можеш починати дзвонити у поліцію — твоєму дружку гаплик!
Як це часто роблять незнайомі з чорними люди, він оцінював мою поведінку, виходячи зі своєї, наївний. Я вже знав, що саме у флаконі — запах у блокатора вже дуже специфічний. Так, Роне, ти мені дорогий, але власне життя дорожче. Тішся тим, що я прослідкую, аби цю компанію отруїли в тюрмі (є в мене парочка рецептів — протиотрути не буває). Їх смерть буде жахливою! Але в той момент, коли я відмовився від думок про вбивство, ситуація повернулася до мене зовсім іншим боком.
