— Деякі маги відмовляються жити там, де немає запасного виходу, — мугикнув він (напевне, це означало сміх), — але іншим, — кивок у бік вікна, за яким розважалися вояки, — знати про це зовсім не обов’язково.
Тут я був з ним абсолютно згоден — не вистачало ще, щоби мене атакували з двох боків.
Тої ночі мені наснилася ріка, її могутній, неквапний рух, зелено-прозора товща вод, холодно-вологий дотик потоку. Потім прийшла дивна ідея, імовірно, навіяна алхімічними навиками: якщо вона справжня, я можу спробувати ПЛИСТИ. Вся моя сутність рвалася назовні і догори, видіння розпалося на і більше мене не турбувало. Можливо, білого такий сон наштовхнув би на якесь геніальне прозріння, а я, прокинувшись, зрозумів, що від столичної екзотики мене вже млоїть.
Однак, кровна помста — понад усе! Того, хто замахнувся на життя моїх рідних, чекає жахлива смерть, і жоден патологоанатом не скаже — від чого саме. Я старанно розпихав по кишенях згорточки, конвертики і крихітні кульки з отруйною начинкою, щоби в потрібний момент бути максимально повно озброєним. На жаль, привід для їх використання поки давали лише колеги по службі.
Філістер відчайдушно не хотів винаймати для мого мотоцикла нормальний склад з охороною (знаю — дорого, оплата погодинна і відповідальність доведеться брати на себе), а в міністерському гаражі залишати агрегат було теж не варто — надто багато народу там ходить, надто слабкі замки і майже ніякої охорони. Мене, в принципі, влаштовувало, що транспорт буде під рукою, але для порядку я все-одно пошкандалив, яскраво описавши все те беззаконня, яке твориться під готелем, і назвав міністерські порядки божевільнею.
В номер повертався з почуттям переможця.
Ларкес з-за штори уважно слідкував за тим, що стається надворі. Я підійшов — армійські намагалися гачком на волосіні зісмикнути з паливного бака кришку.
— Що вони там шукають?
— Не знаю, підійди, запитай. Може, вони вирішили, що всередині — карасі!
Я захопив з вітальні скляну карафку з холодним чаєм і тепер жестом запросив Ларкеса за стіл
— Щось вдалося визнати?
Колишній координатор пересмикнув пикою:
— Тамур Хемаліс, букініст, живе на вулиці Метра К’єберсена, того самого, що написав комедію про П’єро, — Ларкес не покладався на мою освіту, — в будинку з оранжереєю на даху. За махінаціями зі «Словом про Короля» помічений не був, підробляє перекладом з мов Імперії. Рік тому мав проблеми зі здоров’ям, простіше кажучи, старого сильно побили. Більше нічим непримітний.
Бінґо! Білий, який часом підробляє перекладом са-оріотських піктограм, цілком здатен називати себе «жалюгідним майстром дзеркал» — ці ненормальні імперці навіть пишуть справа наліво.
— Їдемо!
— Зараз?
— Ні, спочатку треба тебе трохи замаскувати. Надто вже фізіономія у тебе нестандартна, запам’ятовується легко.
Він занервував.
— Яким чином?
— Це просто. Ти в театрі колись був?
Я заманив Ларкеса в прихожу, до дзеркала, і почав кривлятися:
— Зроби ось та-а-ак!
— Не буду! — образився він. — Так я стану схожий на армійського спеца.
— В цьому-то і сіль! Якщо щось станеться, скажуть, що винні вони.
Під таким соусом ідея Ларкесові сподобалася більше, ми провели перед дзеркалом цілий вечір, відробляючи три основних вирази: зневажливе презирство, замислену відчуженість і похмуру усмішку.
— А тепер найголовніше: якщо якась людина лізе до тебе з дурницями, ти кажеш от так «ш-шоо?», а далі підключаюся я і вирішую усі проблеми.
«Ш-шоо» далося Ларкесу найважче, оскільки рухати доводилося лише одною бровою.
— Добре, йди додому, тренуйся! Завтра зустрінемося біля вокзалу. До букініста поїдемо десь годині в третій.
Вираз «ш-шоо» вискочив у Ларкеса сам по собі:
— Ви собі уявляєте, що відбувається на вулиці в цей час? Особливо на сонці?
— Якщо швидко їхати, буде прохолодніше. Головне — свідків менше.
На цьому і розпрощалися. Ларкес ішов геть задумливо-відчужений. Напевне, намагався зрозуміти, чи не надто дорого йому виходить виконання розпорядження начальства. На мій погляд, в ситуації зі звітом він сильно продешевив.
Не знаю, як Ларкес, а я приготувався до запланованої прогулянки максимально ретельно, просто тому, що був по горло ситий всякими різними сюрпризами. В першу чергу, подумав, які прокляття можуть знадобитися, і підібрав дублюючий набір в зіллях: по-перше — сили економить, по-друге — ефект несподіванки, по-третє — просто цікаво подивитися на результат.
Тимчасово позбутися нав’язливого екскурсовода було нескладно — Деніс абсолютно не слідкував за свою їжею. Маленька кулька особливого засобу моментально розчинилося в його горнятку з чаєм, а через півгодини хлопцеві терміново знадобилися піти додому. Я співчутливо поохав, авторитетно констатував отруєння і оголосив що йду в готель, відпочивати. Власне кажучи, через годину так і буде, а затримку можна пояснити небажанням їхати по спеці.
