Стільці, які загороджували оперативний простір, уже розліталися в різні боки. Емпат самовіддано намагався влізти між нами, але його відтягнули в задні ряди, щоб не псував розваги. По-хорошому, від кидання прокляттями мене утримував саме він — хто знає, як моя магія вплине на білого (Чудесник-то в Хо-Каргу і справді збожеволів). Але багатий життєвий досвід навчив мене мати при собі альтернативу… Уважно слідкуючи за руками чистильника (жести — перша ознака роботи з Джерелом), я витягнув з кишені паперовий згорточок і метнув його в суперника. Той відбив снаряд щитом, тонка оболонка луснула, і мага густо обсипало яскраво-зеленим порошком. Забіяка пчихнув раз, ще раз. Дихай, дихай, мій хороший, це саме те, чого від тебе хочуть!
— Що стається? — захвилювався начальник, але чистильники не мають рефлексів армійських спеців, групової атаки можна було не боятися.
— Це — блокатор в порошкоподібній формі, — зловтішно посміхнувся я (саме так і повинен поводитися справжній бойовий маг!).
Присутні одночасно відсахнулися від постраждалого. Мій суперник сполохано стрепенувся, спробував щось таке начарувати… По нулях. Я почав розминати кисті рук.
— Ну що, мужик, за базар відповідати будемо?
Ніщо не вибиває чорного з рівноваги так, як раптова втрата Джерела (по собі знаю); половина азарту одразу випаровується і ситуація вже не видається такою очевидною.
— А я шо? Я нічо, — одразу стушувався кастрований чарівник.
— Це назавжди? — з хворобливою цікавістю запитали з масовки.
— Ні, але на тиждень — точно.
— Гей! — стрепенувся начальник. — Ти що ж це твориш?! У мене співробітників і так впритиск, працювати нема кому!
Схаменувся, називається. Ну що ж, там, де не спрацювала добра воля, спрацює моральний терор.
— У мене теж робота, важлива, термінова і секретна. Ви мені сприяти повинні! Дайте мені провідника в Ґілад, і я поїду.
І можете тут хоч голяком витанцьовувати.
Напружені погляди схрестилися на чистильнику-невдасі.
— Соркар! А ти ж, здається, якраз їздив на узбережжя? — поцікавився арангенський шеф, і голос у нього був лагідний-лагідний.
Все правильно: маг, який потерпів поразку в поєдинку, для чистильників — людина опущена, а, враховуючи специфічну травму, згадувати цю пригоду Соркарові будуть довго і з задоволенням. Те, що ми не кидалися одне в одного прокляттями, принципового значення не мало.
Бідолаха усвідомив свої вигоди і приречено кивнув.
— А як же Гатай?
Я відмахнувся (цей рух примусив чорних позадкувати ще далі).
— З цим у мене проблем не буде!
— Ти знаєш, що сталося? — прищурився шеф.
— Ні, але здогадуюся. В Хо-Каргу Чудесники переворот готували, ви думали, до вас не докотиться? Там на дорозі сліди якоїсь білої ворожби. Я так думаю, що хтось мимо проїжджав, а ваш хлопець напоровся.
На фізіономіях чистильників з’явився розгублений вираз — хай поганеньке, але пояснення було краще, ніж ніякого, не подобалося їм лише те, що запропонував його чужий.
— Та що вам! Проти бойового мага вони всі — щенята. Головне — бути обережнішими з чужими, особливо — з білими, а ще — слідкувати за їжею, — я тицьнув пальцем в розсипаний порошок, — тому що вони цим ділом теж володіють.
— Соркаре, поступаєш в розпорядження пана Тангора, — ніби нічого не трапилося, продовжив арангенський шеф, — збирай речі, завтра зранку поїдете. І щоб раніше, ніж за тиждень, не повертався.
«Чистильники» швидко, але без втрати гідності, розбіглися, через хвилину в кімнаті залишився лише містер Паульс. Емпат виглядав скуйовдженим і жалюгідним, як пожований кішкою горобець. От кому було, справді, непереливки!
— Вибачте, — спробував посміхнутися він, — я погано контролюю ситуацію.
— Забийте! Ці — в будь якій сраці виживуть, дідька лисого з ними щось станеться. На мій погляд, ваша допомога більше потрібна місцевим жителям.
Хоча би тому, що я ще жодного не бачив зблизька — вони розбігалися, як лише з’являлися чорні маги, і розбігалися на диво швидко, а це вже багато про що свідчило.
— Вперше чорний вчить мене моєї роботи, — у виконанні білого ці слова служили похвалою, а не наїздом.
— Не просто чорний, а спеціаліст з ретроспективної анімації, — поправив його я.
Паровоз міг дозволити собі насміхатися з любові начальства до нарад, тому що жодного разу в них не брав участі, і не уявляв, як складно організувати щось подібне. Повний міністерський Круг збирав п’ятдесят вісім учасників, семеро з яких були чорними, вісімнадцять — білими, а ще тридцять три бажали бути захищеними при прийнятті рішень і від тих, і від других. Зал зібрань був єдиним в Інгерніці місцем, повністю блокованим від проявів будь-якої магії, а делегати традиційно з’являлися на засідання в масках і однакових синіх балахонах.
