Хвала предкам, Лемарові не треба було нікого наймати — бюджет служби не витримав би такої трати. Почувши, що під завал потрапили люди, старші шахтарів і старателів з готовністю розчиняли двері складів, добували потрібне обладнання, а численні волонтери відправлялися до «об’єкту триста» на власному транспорті. І це не дивлячись на безнадійність ситуації, добре зрозумілу професіоналам! Всі наче на себе перебирали страх і видчай, які відчуваю замуровані під землею люди…
Хоча, про що це він? Дурниці які в голову лізуть! Чорні у відчаї — просто анекдот (не бовкнути б таке на людях — засміють), а от покалічити одне одного, збожеволівши від безвихідної люті бойові маги цілком здатні. Вся надія на полковника Райка — досвідчений лідер, він зуміє утримати підлеглих в узді, але рівно до того моменту, коли голод і спрага підточать його власний самоконтроль. Закинутий рудник раптом уявився Лемару банкою з павуками, яких треба було якнайскорше повикидати на волю з тісної пастки.
«А шеф-то, сволота, вчасно в карантин потрапив! — майже з ненавистю думав в. о. про начальника. — Тепер, що би не сталося, він не відповідає.»
Трагічна погибель шістьох цінних співробітників не йде на користь кар’єрі.
На третю годину дня в завалі була зроблена перша сумна знахідка — розмолоте камінням людське тіло. Упізнати загиблого могли тепер хіба експерти. Лемар майже сподівався, що це буде хтось із групи — це би дало їм привід зупинити роботи.
— Гей, чуй, начальнику, — до замисленого в. о. непомітно підійшов механік, який обслуговував лебідку підйомника, — забрав би ти його звідсіля. Як би чого не трапилося.
Лемар оглянувся — серед робочих, які снували туди-сюди майданчиком, ходив місцевий білий, чуйний дідок, який хотів допомогти пошуку загублених перевіреною шахтарською методою — з допомогою виноградної лози. Його треба було забрати негайно, поки чистильники зайняті оглядом трупа.
— Добрий день, містере Малек, — в. о. схопив старого за руку і спробував заглянути йому в очі, з досвіду знаючи, що білих такий натиск деморалізує, — як добре, що ви тут! Нам терміново потрібна ваша допомога. Лише ви зможете визначити положення тих, хто вижив, з другої сторони схилу, для проведення триангуляції. Ось вам карта, терміново йдіть і займіться цим. Я бачу, прилад у вас уже є.
Окрилений довірою дідок помчав геть. Вчасно! Різкий чистильник (тепер Лемар знав його ім’я — Даргад), йшов до влаштованого для нарад навісу. Безцеремонний маг пхав усім під носа здоровенну каменюку.
— Нюхай! — вимогливо сказав він, і Лемар, не опираючись, понюхав.
Камінь пах якось неприродньо — не землею, не пліснявою, навіть не мертвеччиною, а якимось кислувато-їдким димком.
— Якийсь хімікат?
— Порох!!! Я ж казав, що ствол був надійний. Порву! Знищу! Воскрешу і знову порву!
Ще би зрозуміти — кого.
Лемар мужньо зітхнув і наважився уточнити:
— А чи не було в шахті зарядів для екстреного підриву? Ваш бос нічого такого не планував?
Очі в чистильника стали червоні, як у бика, лише пари з ніздрів не вистачало.
— Тепер лише ви зможете нам допомогти, містере Даргад, — з трагічною приреченістю почав в. о., — сліди навколо устя безнадійно затоптані. Ваші люди, які перші знайшли обвал — єдині свідки. Їх потрібно допитати! Чи не бачили вони сторонніх, будь-які сліди, що-небудь незвичайне…
Всупереч очікуванням, раціональна думка пробилася до свідомості чистильника він підібрався, ніби пес, готуючись взяти слід, і помчав кудись бадьорою риссю.
— А я займуся черговим, який повинен був привозити обід, — постановив Лемар, переконавшись, що небезпека минула.
На жаль, швидко розібратися зі свідками не вийшло — чистильники, які повинні були чергувати тут минулої ночі, роз’їхалися по домівках, відсипатися, а чергового по офісу ніде не могли знайти, як і його вантажівку — з того самого дня їх ніхто не бачив. Якщо згадати плітки про Чудесників, які начебто окопалися в Суессоні, перспективи подальшої служби Лемара виглядали все більше і більше безрадісними.
Вечір наповзав непомітно. Судячи за кількістю вийнятої породи, роботи, можна сказати, і не починалися. Виснажений до краю в.о. ловив себе на тому, що перестає розуміти людську мову — всі навколо бігали, чогось хотіли, а спілкувалися виключно вигуками. Вантажівка з запасним генератором застрягла в дорозі, кріпильного матеріалу катастрофічно не вистачало, старателі намагалися гріти воду на витягнутих з завалу уламках деревини, а це ж речові докази! Чи варто дивуватися, що деякі події вислизали з-під контролю?
До навісу, під яким похмуро обговорювали щось бойові маги, життєрадісно причапав містер Малек, про якого в.о., як не соромно, абсолютно забув. Здається, дідок націлився поговорити з Даргаром (чистильник за останні дві години не вимовив жодного цензурного слова).
Грубе ставлення може вартувати літньому білому життя! Лемар побіг на допомогу.
— Я знайшов людей! — сяючи від щастя, оголосив містер Малек.
— Яких людей? — оманливо м’яко поцікавився Даргад.
— Не знаю, — зашарівся білий, — вони не назвали себе. Але сказали, щоби я привів когось. Їм потрібна допомога!
