Вицвілі від старості очі Учителя уважно вивчали лице співрозмовника. Дерик знав усі улюблені словечка старого, всі ті глибокодумні мовні звороти, якими той користувався, щоби уникнути прямих відповідей. Все-таки тридцять років разом! Зараз Дерик був переконаний, що почує щось на кшталт «терпіння і ще раз терпіння – ось наша доля» або «твій дух далекий від споглядання, сину мій», але замість цього Вчитель спокійно кивнув.
- Щось непокоїть тебе, гризе зсередини. Але чи можеш ти відрізнити голос того, що не сталося, від бажання помститися мертвому?
Дерик задумався. У нього ніколи не було пророчих видінь (він взагалі в них не вірив), але почуття неправильності, яке вперто його переслідувало, справді, йшло від серця.
- Щось іде не так, але що?
Старий кивнув:
- Дуже добре! Проте цього мало, щоби стати справжнім Майстром. Ти повинен розуміти, що передчуття має іншу природу, воно не витікає з логічно обґрунтованих подій і загроз, а тому шукати його причини за допомогою розуму сенсу нема. Цей чаклун може стати нашим губителем, а може завтра зранку не прокинутися у власному ліжку. Гадати – то пусте! Не варто діяти передбачувано.
- Передбачення треба ігнорувати? - насупився Дерик?
- Знову помилка! Передчуття – привід зосередитися на нашій задачі ще раз, подивитися на неї під іншим кутом, зробити схему складнішою. Не слід діяти різко і метушитися дарма. Передчуття – не лише допомога, а і поширена причина невдач. А тепер, займися ділом!
Білий кіт застрибнув на коліна Вчителя, вимагаючи уваги до себе. Дерик учтиво поклонився і вийшов, вкотре дивуючись про себе мудрості древнього мага.
Зараз слід продумати, як позбавитися тіла Ілана....
Глава 7
На кінець дня я зрозумів, що чиновники фонду Роланда навмисне не повідомили моїм роботодавцям, що до них їде чорний маг – просто побоялися, що такий подарунок нафіг нікому не потрібен. Скільки проблем це створює для мене, їм було без різниці.
Почнемо з того, що стипендіатам належалося безкоштовне житло, але сходу в нього вселитися у мене не вийшло. Одного погляду на дітей, які гасали двором, вистачило, щоби зрозуміти – це місце мені категорично не підходить. Я – чорний, мені для відпочинку потрібна не дружня компанія, а тиша і повна відсутність зайвих очей, що і було сказано моїм супроводжуючим в максимально доступних формулювання.
- Але що ми скажемо матусі Тирлен?! - захвилювався білий, який викликався допомогти водію з розвантаженням.
- Скажемо, що мій пес не вміє гратися з дітьми.
- Гав! - заперечив Макс із кузова, але його думку враховувати не стали.
В селище Верхній Вал ми поверталися ближче до вечора, і я мав сильну підозру, що ночувати буду десь у стодолі. Біля управи нашого повернення терпеливо чекав містер Брайєн, єхидних зауважень він собі не дозволив. Оце я розумію – професіонал!
- Мені здалося, що у матусі Тирлен вам не сподобається. Якщо ви мені дозволите, я би хотів вам запропонувати альтернативу.
Природньо, ми дозволили (особливо Квайфер, у якого, видно, запасних варіантів не було). Вже в сутінках колона заїхала на подвір’я величенької садиби: хата, велика стодола і водокачка. Людей поблизу не було.
- Це ж дім повішеника! - злякано видихнув білий.
- Мені видається, що бойовому магу привиди не перешкоджатимуть, - стримано відгукнувся містер Брайєн.
- Тому що їх тут нема, - професійно примружився я. - А що за історія?
- Розповім трохи пізніше. Ключі! - він витягнув з бардачку важку з’язку.
Хлопці Квайфера перетягали мої речі на ґанок і поїхали, а окружний шеф затримався. Було би нерозумно вважати, що він турбується про мене просто так.
- Вип’ємо? - нарешті, наважився містер Брайєн. - У нас варять непогане пиво.
- Згоден!
Він вийняв з-під сидіння дві великих посудини, напевне, возив їх там цілий день, але погода була прохолодна і можна було не сумніватися, що продукт не зіпсувався. Ми влаштувалися на кухні, нашвидкуруч протерши пилюку і розігнавши павуків («будинок повішеного» був близьким до того, щоби стати «покинутою будівлею»).
- Коліться, містере Брайєн, що вам потрібно? Нізащо не повірю, що чорний маг цікавить вас просто так.
Він стиснув губи (не інакше – прихильних політкоректності)
- Бачите, один знайомий з регіонального офісу натякнув мені, що в наш район приїзд... е-е....
Я зрозумів, що він намагається вимовити слово «некромант».
- Спеціаліст з ретроспективної анімації.
- Так, так, саме так! - з полегкістю зітхнув Брайєн. - Я так розумію – це ви?
- А навіщо вам це?
Він стиснув щелепи – комусь не пощастило добряче розізлити мужика.
- Суть в тому, що на межі округів Вендел і Суессон стаються вбивства. Навесні було знайдено вісім трупів, але це лише тому, що поховання були недалеко одне від одного; скільки всього жертв насправді, ми не знаємо. Всі вбиті – діти до дванадцяти років.
- Чорні?
Він наморщився.
