Ні, інших чорних магів у потязі не було, але обурював самий факт – не знати, як мене звати! Містер Брайєн в глибокій задумі лишився на пероні, а решта (я, інспектор, помічники і не представлений мені білий) потягнули купу багажу в бік вокзальної площі. Треба визнати, що приклад Соркара виявився заразним: окрім валізи і двох коробок з книжками, зі мною в путь вирушив срібний сервіз, ремонтний набір для мотоцикла, акуратна скринька з зіллями і чудо сучасної техніки – грамофон (останній в дорозі двічі навіть намагалися поцупити). Можливість відтворення звуку без допомоги магії викликала в мені естетичне задоволення.
Під моїм пильним керівництвом речі і зомбі загрузили в невелику вантажівку. Потертий життям агрегат був захляпаний грязюкою по самий дах, підсохлі бурі плями ховали під собою якісь емблеми і написи. Втім, тут всі виглядали так само – чи то доріг в околиці не було, чи то місцеві жителі про них не знали.
Спостерігаючи за балакучим і діяльним Квайфером, я розумів, що у великій бочці меду є-таки ложка дьогтю: мій новий бос абсолютно не вмів спілкуватися з чорними. Тобто, він знав, що такі люди існують і, напевне, не раз їх бачив, але в колі його спілкування (серед підлеглих, знайомих і сусідів) нашого брата не було. В майбутньому це обіцяло масу дрібних проблем. А чи не варто відновити знайомство з містером Брайєном? В кінці кінців, згладжувати подібні нерівності – його святий обов’язок? Вирішено! Як тільки влаштуюся, першим ділом знайду окружного шефа.
Сюрпризи бувають не лише в житті чорних магів. Молодий чоловік з густими каштановими кучерями носив форму посильного так впевнено, ніби і справді їм був; перев’язана червоною стрічною коробка в його руках виглядала цілком органічно. Він любив носити яскраву уніформу, через яку риси його обличчя ніхто не запам’ятовував, і давно навчився створювати потрібне враження, взагалі не вимовляючи жодного слова, завдяки чому, голосу його ніхто теж не знав. Ні випадкові свідки, ні жертви, якщо тим чудом вдавалося вижити, ні підняті некромантами небіжчики не могли описати невловимого вбивцю, навіть його ненормально розширені зіниці в показах не фігурували.
Попасти на другий поверх багатоквартирного будинку, обминувши консьєржа і двох мешканців, які якраз спускалися сходами, було геть просто. Біля потрібної квартири молодий чоловік сповільнився, впорядковуючи думки і піднімаючи коробку потрібним боком на рівень грудей (схована всередині смертоносна машинка давала можливість зробити лише один постріл). Того, хто чекав його за дверима, вбився вивчив до найменших подробиць і міг вирізнити в будь-якому натовпі, зі спини і боком, але двері відкрила легковажна жіночка в підв’язаній до пояса спідниці і шльопанцях на босу ногу.
- Тобі кого, хлопче?
- А де... воно... він..
- Та він поїхав уже гет! - відгукнувся з квартири ще один жіночий голос. - Учера ше поїхав.
За дверима шурнула ганчірка, загриміло відро – ще одна допитлива тітка хотіла подивитися на нещасливого відвідувача. Несправжній кур’єр метнувся до ліфта – поспішна втеча була кращим виходом, ніж спроба експромтом прибрати невідому кількість свідків, а потім ще і консьєржа внизу. Все одно ясно, що справа зірвалася, тепер головна задача – розчинитися на вулицях Редстона, щезнути в юрмі.
Пізніше незакінчений вбивця буде битися в істериці на підлозі, доказуючи, що не винен в провалі, почує необхідні слова втіхи, прийме причастя і піде, трохи похитуючись, але вже абсолютно спокійний. Доза «драконячих сліз», повільно розчиняючись в його крові, поверне йому твердість духу і не дасть помітити два уважних погляди, спрямовані на його спину.
- Що скажеш?
- Скажу, що як це не сумно, Учителю, Ілан допомагає нашій справі востаннє.
- Згоден, - той, кого назвали «Вчителем» глибоко зітхнув. - Якщо чаклунам вдалося знову приборкати древнього демона, залишати такий слід просто недопустимо. На щастя, чудовисько нерозумне і не здатне розбирати причинно-наслідкові зв’язки. Через півгодини дія «сліз» досягне піка, йди до Ілана і допоможи йому ... піти.
І чоловік, який особисто навчав молодого асасина премудрощів ремесла, спокійно кивнув. Слово «убити», як завжди, залишилося невимовленим.
- Мені взнати, куди подівся чаклун?
- Зачекай з цим! Мені не подобається, що стільки співпадінь зв’язано з іменем одної людини. Не будемо метатися. Ніколи не слід робити те, чого від тебе очікують, Дерику, не варто поводитися передбачувано. Знання прийде до нас саме, як завжди, своєчасно.
О, так, своєчасно, але дочекатися цього часу вийде не у всіх.
- Чаклун небезпечний, - названий Дериком підніс до лиця філіжанку з ароматним трав’яним чаєм і розсіяно слідкував, як білий хазяйський кіт щось зосереджено винюхую в кутку. - Не дивлячись на молодість, це сильний бойовик, недарма ним затикають дірки по всій Інгерніці. Наші брати досі впевнені, що той ритуал неможливо було перервати на середині. І він широко мислить, на відміну від свого батька, мені доносили, що серед його інтересів є навіть біла магія. Чи не варто вирішити цю проблему до того, як вона дозріє?
