Він їхав зі швидкістю п’ятдесят миль. Проскочив на червоне світло. Ще кілька темних кварталів — і опинився на освітленій авеню. Тут уже траплялись інші машини, тож Бонд змушений був зважати на сигнали світлофорів. Звернувши наліво, він потрапив у «зелену хвилю», котра несла його все далі й далі від ворогів. На перехресті зупинився і вивчив дороговказ. Тепер Бонд був на роздоріжжі Парк-авеню та 116-ї стріт. Уповільнивши рух на сусідній вулиці, прочитав, що перебуває вже на 115-й. Від Гарлему він прагнув потрапити до центру міста. Бонд продовжував їхати прямо, потім звернув на 60-ту стріт. Вулиця була пустельною. Вимкнувши двигун, Бонд залишив машину біля пожежного крана. Забрав зі сидіння зброю, запхав за ремінь штанів і вийшов на Парк-авеню.
За кілька хвилин зупинив таксі й невдовзі вже підіймався сходами готелю «Сент-Реджіс».
— Вам є повідомлення, містере Бонд, — сказав нічний портьє. Бонд намагався не повертатися до нього лівим боком. Правицею розпечатав записку. Вона була від Фелікса Лейтера з проставленим часом: 4-та ранку.
«Зателефонуйте мені негайно», — ще було в ній.
Бонд підійшов до ліфта і незабаром був уже на своєму поверсі. Відчинивши двері номера 2100, пройшов у вітальню.
Отож, обидва вони живі. Бонд плюхнувся у крісло поруч із телефонним апаратом.
— Боже милосердний! — сказав із невимовною полегкістю. — Оце так розважилися!
Вірити чи не вірити?
Бонд подивився на телефон, підвівся та пішов до бару. Вкинув у високу склянку жменю колотого льоду, налив подвійну порцію віскі «Хейґ & Хейґ» та збовтав вміст. Одним ковтком осушив половину посудини. Поставивши склянку на стіл, зняв із себе пальто. Ліва рука так розпухла, що він ледь стягнув з неї рукав. Мізинець огидно стирчав і, випадково доторкнувшись до нього, Бонд відчув пекельний біль. Палець аж почорнів. Бонд розв’язав краватку і розстібнув комір сорочки. Потім узяв бокал, зробив іще ковток віскі та повернувся до столика з телефоном.
Лейтер одразу ж підняв слухавку.
— Слава Богу! — полегшено озвався він. — Що у вас?
— Зламаний палець, — одповів Бонд. — А ви як?
— Удар кийком по голові. «Вирубався» на якийсь час. А так нічого серйозного. Вони хотіли випробувати на мені різні штучки: для початку під’єднати вухо до компресора в гаражі, а далі втнути щось ще вигадливіше. Але оскільки подальших інструкцій від «Біґа» не надходило, то геть знудились, і мені довелося вести довгі розмови про джаз із «Базікою» — ну, тим з химерним шестизарядним револьвером. Ми перейшли до Дюка Еллінгтона й урешті зійшлися на тому, що віддаємо перевагу ударним інструментам, а не духовим. І погодилися, що піаніно та ударні поєднуються найкраще та звучать ліпше, ніж усілякі там соло — як-от, приміром, той-таки бабій Мортон. До речі, щодо Дюка: я видав «Базіці» дотеп про кларнет: «Це слабенький дерев’яний інструмент, у котрий ні в кого не вистачає сили дути». Він мало не луснув зі сміху. Ми з ним навіть заприятелювали. Інший — «Вкрадливий», як вони його називають — образився, й тоді «Базіка» сказав, що той може йти під три чорти та що він і сам за мною пригляне. Отоді-то й зателефонував «Містер Біґ».
— Я саме був у нього, — проказав Бонд. — І мені було аж ніяк не до сміху.
— «Базіка» страшенно знервувався. Він ходив туди-сюди кімнатою і говорив сам із собою. Зненацька вперіщив мені кийком по голові, і я «вирубався». Опритомнів аж біля госпіталю «Бельв’ю». Це було о пів на четверту. «Базіка» дуже просив вибачення: казав, ніби це було найкраще, що він міг для мене зробити. І я йому вірю. Він просив не видавати його і пообіцяв повідомити босові, що полишив мене ледь живим. Звісно ж, і я дав обіцянку додати кілька моторошних подробиць до свого звіту. Ми розсталися найкращими друзями. У відповідному відділі лікарні мені надали першу допомогу, і я поїхав додому. Страшенно непокоївся за вас, але за якийсь час мій телефон почав безперестанно дзвонити. Поліція та ФБР повідомили, що «Містер Біґ» зателефонував їм і поскаржився, ніби якийсь навіжений «лімі» вдерся сьогодні вночі в клуб «Боун-Ярд», підстрелив трьох його людей — двох шоферів та офіціанта, викрав із гаража машину і втік, залишивши в гардеробній свій плащ та капелюх. «Містер Біґ» вимагав рішучих дій. Звісно ж, я розповів детективам і фебеерівцям усе, але вони злі, як чорти, тож ми маємо негайно «злиняти» з міста. У ранкові новини це ще не потрапить, однак полудневі випуски новин радіо і газет зарясніють повідомленнями про подію. Крім того, люди «Містера Біґа» переслідуватимуть вас, як рій розлючених шершнів. Тож я вже маю певний план. Тепер розповідайте ви: і — о Боже! — який же я радий почути ваш голос!
Бонд склав детальний звіт усього, що сталося, нічого не упустивши. Коли він закінчив говорити, Лейтер аж присвиснув.
— Хлопче! — вигукнув захоплено. — Вам удалося зробити добрячу вм’ятину в бездоганній машині «Біґа». Але ви — щасливчик. Та дамочка Солітер однозначно врятувала ваш зад. Як ви гадаєте: чи можемо ми її використати?
