Спокуслива міс Маніпенні8, всемогутня особиста секретарка М., підбадьорливо посміхнулася Бонду, і він увійшов у кабінет. Одразу ж у кімнаті, яку Бонд щойно полишив, загорілося зелене світло: це означало, що шефа не можна турбувати.
Настільна лампа із зеленим скляним абажуром відкидала острівець світла на широкий стіл, обтягнутий червоною шкірою. Туман за вікном не давав змоги розгледіти кімнату.
— Доброго ранку, 007! Покажіть-но мені свою руку. Непогано! Звідкіля вони взяли шкіру для пересадки?
— Із передпліччя, сер.
— Г-м-м... Волосинки трохи загрубі. І трохи нерівно. Ну що ж — нічого не вдієш. Зійде поки що. Присядьте.
Бонд підійшов до єдиного стільця, котрий стояв навпроти стола М.
— Добре відпочили?
— Так, дякую, сер!
— Чи бачили ви коли-небудь таке?
І М. рвучко витягнув щось із нагрудної кишені та кинув на стіл. З легким стукотом на червону шкіру впала, висвічуючи багатим блиском, золота карбована монета розміром із дюйм.
Бонд узяв її, покрутив і зважив у руці.
— Ніколи, сер! Коштує, певно, фунтів п’ять, не менше.
— П’ятнадцять у колекціонерів. Це — розенобль9 Едуарда IV.
М. знову поліз у внутрішню кишеню і виклав перед Бондом на стіл пригорщу не менш чудових старовинних монет. Уважно розглядав кожну і називав її.
— Подвійний екселлант Фердинанда та Ізабелли,
Іспанія, 1510 рік; екю о’солей Чарльза IX, Франція,
1574 рік; подвійне золоте екю Генріха IV, Франція,
1600 рік; подвійний дукат Філіппа II, Іспанія, 1560 рік; рейдер10 Чарльза Д’Егмонта, Голландія, 1538 рік; золотий четвертний, Генуя, 1617 рік; подвійний луїдор a la meche courte з коротким завитком Луї IV, Франція, 1644 рік… Усе це варте купи грошей, навіть якщо його переплавити. Але воно має ще більшу цінність для нумізматів, бо за кожну з цих монет колекціонери дають від десяти до двадцяти фунтів. Чи бачите ви у них щось спільне?
Бонд замислився.
— Ні, сер.
— Усі вони викарбувані до 1650 року. «Кривавий Морґан»11 був губернатором та командувачем Ямайки від 1674 до 1683 року. Англійська монета тут — справжній джокер. Можливо, такими розраховувалися з англійськими солдатами в гарнізоні Ямайки. Якби не цей факт і дати, то цілком можна було б припустити будь-яке інше походження дорогоцінного скарбу — монети могли здобути інші великі пірати: д’Оллоне, Пьєр ле Гран12, Шарп, Сокінс, Блекбіерд. Так чи інакше, але й «Спінкси13, і Британський музей сходяться на тому, що це, без сумніву, частина скарбу Морґана.
На мить М. зупинився, щоб розкурити люльку. Він не запросив Бонда запалити, а той не насмілився зробити це без дозволу.
— І до біса багатий це був скарб. Приблизно тисячу таких монет хтось поширює у Сполучених Штатах лише за останні кілька місяців. Спецвідділ Казначейства та ФБР відстежили рух тільки цих монет; а скільки ж їх було переплавлено або осіло в приватних колекціях?
І вони увесь час виринають у банках, у торговців золотими злитками, в антикварних крамницях, але найбільше, звісно ж, у лихварів. Фебеерівці опинилося в скрутному становищі. Вони знають, що варто їм лише повідомити про це в поліцію, як джерело надходжень негайно висохне. Усе буде переплавлене в золоті злитки й відразу ж перекочує на чорний ринок. Навіть якщо не брати до уваги раритет монет, то й переплавлене золото неминуче піде в підпілля. Скидається на те, що хтось використовує чорношкірих — швейцарів, провідників поїздів, шоферів вантажівок — тобто цілком безневинних людей, для розповсюдження монет у Сполучених Штатах.
Ось вам типовий приклад.
Після цих слів М. розкрив коричневу папку з червоною зіркою на обкладинці — знак того, що тут зберігаються цілком таємні документи, — і витягнув звідти якийсь аркушик. У перекинутому вигляді Бонд зміг розібрати лише заголовок «Департамент юстиції. Федеральне Бюро Розслідувань».
Далі М. прочитав:
«Захарі Сміт, вік: 35 років, член Спілки залізничних службовців; адреса: 90-Б Вест, 126 стрит, Нью-Йорк».
І, звівши очі на Бонда, додав:
— Це в Гарлемі. Об’єкта упізнав Артур Фейн із «Фейн джуелз інкорпорейтед», 870 Ленокс авеню, як особу, котра 21 листопада принесла для продажу чотири золоті монети шістнадцятого та сімнадцятого століть (опис монет додано). Фейн запропонував за них сто доларів, на що клієнт одразу ж погодився. Під час наступного допиту Сміт заявив, що їх — по двадцять доларів за кожну монету — продав йому в барі «Сьоме небо», а це добре відомий у Гарлемі бар, негр, якого він ніколи не бачив ані раніше, ні опісля. Продавець сказав, що у «Тіффані», знаній ювелірній компанії, за кожну монету дадуть п’ятдесят доларів, однак йому гроші потрібні негайно, а «Тіффані» надто далеко звідси. Сміт придбав одну монету за двадцять доларів, але дізнавшись, що лихвар поруч пропонує за неї двадцять п’ять, повернувся в бар і купив решту три монети за шістдесят доларів. Наступного ранку відніс їх до Фейна. У поліцейській картотеці Сміт не значиться.
Проказавши це, М. поклав папірець назад у папку.
