— То — характерний приклад, — наголосив. — Кілька разів вони виходили на посередника, котрий купував монети трохи дешевше, і потім з’ясовувалося, що придбав він їх повну пригорщу — а в одному випадку навіть сотню! — у когось, хто купив їх іще дешевше. Усі ці трансакції відбулися на Флориді чи в Гарлемі. А початковою ланкою завжди був якийсь невідомий негр; у всіх випадках — службовець, успішна та освічена людина, котрий стверджував, що гроші, ймовірно, піратський скарб Блекбіерда14.
— І ці оповідки про Блекбіерда вельми ймовірні, — провадив далі М. — бо є всі підстави вважати, що частина цього скарбу була віднайдена у переддень Різдва 1928 року, в містечку під назвою Плам Пойнт. Це перешийок у Бофорт Каунті, Північна Кароліна, де потічок під назвою Бат-Крік впадає в річку Памліко. Але не думайте, що я експерт у цьому, — посміхнувся М. — ви можете прочитати усе це в досьє. Тож теоретично дуже логічно було би для всіх цих шукачів скарбів тримати усе це добро, поки історія не забудеться, а тоді швидко викинути монети на ринок. Також вони могли вже тоді — або трохи згодом — продати його гуртом, і вже продавець сам би вирішив його трохи притримати. Загалом, це цілком вірогідна версія, якби не два моменти, — М. зупинився і знову набив люльку. — По-перше, Блекбіерд промишляв піратством у 1690–1710 роках, тож малоймовірно, що в його колекції не було монет, викарбуваних після 1650 року (а ці монети карбували не пізніше 1650-го). Крім того, як я вже казав, дуже сумнівно, щоб до нього в руки потрапив розенобль Едуарда IV, оскільки нема жодних свідчень того, що будь-яке англійське судно, котре везло гроші на Ямайку, захоплювалося піратами. Берегова братія15 за таке б не взялася — надто потужним був супровід такого судна. В ті часи були набагато легші «шляхи збагачення», як це колись називалося.
— По-друге, — М. зиркнув на стелю, а потім знову на Бонда, — я знаю, де цей скарб. Принаймні майже впевнений у цьому. Він — не американського походження. Нині перебуває на Ямайці й насправді належав «Кривавому Морґану», і це — найцінніший скарб в історії.
— Боже праведний! — вигукнув Бонд. — Як же нам до нього добратися?
Сказавши це, М. застережливо підняв руку.
— Усі подробиці ви знайдете тут, — і він поклав правицю на коричневу папку. — Коротко кажучи, сектор С цікавить дизельна яхта «Секатур», яка курсує з острівця на північному узбережжі Ямайки через Флорида-Кіс та Мексиканську затоку до містечка Сент-Пітерсберг. Це — курорт на західному побережжі Флориди поблизу Тампи. За допомогою ФБР ми встановили власника цього судна й самого острова. Це такий собі «Містер Біґ», негр-гангстер. Мешкає в Гарлемі. Чули колись про такого?
— Ні, ніколи, — озвався Бонд.
— І що цікаво, — голос М. злагіднів і зазвучав тихіше, — двадцятидоларова банкнота, якою один із випадкових покупців-негрів розплатився за золоту монету і номер якої записав для підпільної лотереї «Піка Поу», була виплачена одному з охоронців містера Біґа. Нею розплатилися, — М. махнув люлькою у бік Бонда, — за інформацію, отриману від подвійного агента ФБР, який водночас є членом компартії США.
Бонд злегка присвиснув.
— Словом, — продовжив М, — ми підозрюємо, що цей ямайський скарб використовують для фінансування радянської шпигунської мережі — принаймні, в Америці. І наші підозри ще більше зміцняться, коли я скажу вам, хто цей «Містер Біґ».
Бонд чекав, не зводячи з М. очей.
— «Містер Біґ», — провадив далі М., зважуючи кожне слово, — ймовірно, найвпливовіший чорношкірий гангстер у світі. Він, — М. почав ретельно перелічувати всі регалії, — голова секти вуду «Чорна вдова», і сповідники вуду вважають його самим Бароном Самеді16. Ви знайдете все тут, у цій папці, — додав М, поплескавши рукою по файлу, — це дещо вам прояснить або, може, нажахає так, що ви не зможете заснути. «Біґ» також радянський агент, і нарешті — а це має особливо зацікавити вас, Бонде, — він агент добре відомого вам «СМЕРШу».
— Так, — повільно мовив Бонд, — тепер мені все зрозуміло.
— Неабияка справа, — підсумував М., пильно вдивляючись у Бонда, — і «Містер Біґ» неабихто.
— Не думаю, що мені доводилося чути коли-небудь про великого негра-злочинця… — зронив Бонд. — Китайці — ті, звісно ж, стоять за торгівлею опіумом. Мені випадало також чути про солідних японців, які торгують перлами і наркотиками. Чимало негрів займаються збутом діамантів та золота в Африці, але ті не грають по-крупному. До серйозного бізнесу вони не дотягують. Сумирні, законослухняні громадяни, сказав би я — якби не їхня пристрасть до спиртного.
— Наш об’єкт — виняток, — зауважив М. — він не є чистим негром, бо має домішку французької крові. Народився на Гаїті. Навчався у Москві, про що ви детальніше дізнаєтесь із папки. А ця раса лише починає народжувати геніїв у всіх професіях — учених, лікарів, письменників. Тож настав час і для видатного злочинця. Врешті-решт, негрів у світі 250 мільйонів — майже третина від усього білого населення. У них достатньо мізків, здібностей і характеру. А тепер ще й Москва технічно підкувала одного з них.
