— Доллі, тобі теж не завадить поснідати.
— Я за хвилинку прийду, — пообіцяла місіс Бентрі. — Не стій, Артуре.
Полковника Бентрі випровадили до їдальні, мов неслухняну дитину.
— А тепер ходімо, — переможно промовила місіс Бентрі й швидко рушила довгим коридором до східного крила будинку. Біля дверей бібліотеки на варті стояв констебль Полк. Він владно загородив місіс Бентрі дорогу.
— Боюся, мадам, сюди нікому не можна. Так наказав інспектор.
— Дурнищ, Полк, — відповіла місіс Бентрі. — Ви ж добре знаєте міс Марпл.
Констебль Полк заперечувати цього не став.
— Вона має оглянути труп, це дуже важливо, — правила своєї місіс Бентрі. — Не будьте таким упертим, Полк. Зрештою, це моя бібліотека чи не моя?
Констебль вдався. Це було у нього в крові — звичка поступатися перед дрібним дворянством. Зрештою, подумав він, інспекторові не ковче про все знати. .
— Тільки ні до чого не торкайтесь і нічого не беріть у руки, — застеріг Полк.
— Ну звісно. Ми знаємо. Якщо хочете, можете ввійти з нами й самі пересвідчитись, — нетерпляче відрубала місіс Бентрі.
Констебль Полк цим дозволом скористався. Власне, він цього й прагнув. Місіс Бентрі урочисто провела свою подругу через усю бібліотеку до великого старомодного каміна й там драматично сказала:
- Ось!
Міс Марпл одразу збагнула, чому подруга назвала дівчину якоюсь не такою. Бібліотека була дуже типова для її власників. Велика, обшарпана, безладна, з великими просидженими кріслами; на масивному столі валялися люльки, книжки, ділові папери. На стінах — гарні давні сімейні портрети та поганенькі , акварелі вікторіанської доби, кілька картин із сценами полювання, задуманих у гумористичному плані. В кутку — велика ваза з квітами. Сама кімната темна, якась невиразна, занедбана. Все тут лежало давно, мало своє призначення й давні традиції.
А впоперек вичовганої’ ведмежої шкури перед каміном виднілося щось чуже, страшне й водночас трагічне. То було тіло дівчини з неприродно білим волоссям, зачесаним назад і викладеним чудернацькими кільцями та кучериками. ЇЇ худенька постать була одягнена в білу атласну вечірню сукню з блискітками й глибоким вирізом на спита. На обличчі багато косметики — товстий шар пудри якось безглуздо виділявся на посинілому й опухлому виду, туш із вій густою плямою впала на спотворені шоки, а жирио наведеш червовою помадою губи скидалися на рану. Нігті на руках і ногах покриті яскраво-червоним лаком. Взута дівчина в дешевенькі сріблясті сандалі Ця простенька, позбавлена смаку, крикливо одягнена фігурка являла собою цілковиту протилежність солідному, старомодному затишку б полковника Бентрі.
— Тепер ви бачите, що я мала на увазі? Вона якась не така, — притишено мовила місіс Бентрі.
Міс Марпл кивнула головою, уважно й замислено дивлячись на розпростерте тіло. Потім тихо озвалася:
— Вона дуже молода.
— Атож, здається, молода. - Місіс Бентрі мала такий здивований вигляд, ніби щойно зробила відкриття.
Перед будинком загальмувала машина.
— Це приїхав інспектор! — похопився констебль Полк.
Щоб не вбвти в ньому безмежну віру в порядність дворян, місіс Бевтрі відразу рушила до дверей. Міс Марпл поспішала за нею.
— Все буде гаразд. Полк. Констебль із полегкістю зітхнув.
2
Поквапно ковтаючи запитий кавою останній шматочок грінки з помздлом, полковник Бентрі вибіг у вітальню і побачив, полковника Мелчетта, начальника поліції графства, що саме виходив з машини: вслід за ним із дверцят з’явився інспектор Слек. Мелчетт і Бентрі були друзі. Слека начальник поліції брав з собою вкрай-рідко- —той, всупереч своєму прізвищу*, був енергійний, метушливий і не дуже зважав на почуття людей, а надто простих.
— Доброго ранку,’ Бентрі! — привітався Мелчетт. — Краще б я приїхав -сам. Випадок, здається, незвичайний.
— Це… це… — Полковник Бентрі не міг дібрати потрібного слова. — Це просто неймовірно!… Фантастично!
— Навіть не здогадуєтесь, хто ця жінка?
— Анітрохи. Зроду її не бачив.
— Може, дворецький знає? — спитав інспектор Слек.
— Лоррімер не може до тями прийти, як і я.
— Гм, цікаво, — мовив інспектор.
— У вдальиі готовий сніданок, Мелчетт. Може, поїсте? — запропонував полковник Бентрі.
— Ні, ні, одразу до діла. Гайдок має бути тут з хвилини на хвилину… Ага, ось і він!
Під’їхала ще одна машина, і з неї вийшов кремезний, широкоплечий лікар Гайдок — поліція залучала його як медичного експерта. Друга машина привезла двох у цивільному — один із них був з фотоапаратом.
— Уа зібралися? — спитав начальник поліції. — Гаразд. Ходімо. Слек каже, в бібліотеці.
— Це неймовірно! — простогнав полковник Бентрі. —Знаєте, коли вранці дружина почала запевняти мене, нібито прибігала покоївка і сказала, що в бібліотеці труп, я просто їй не повірив.
— Так, так,, я добре вас розумію. Сподіваюся, ваша дружина не дуже цим пригнічена.
— Вона просто молодця, справді. Доллі запросила з містечка стару міс Марпл.
— Міс Марпл?! — Начальник поліції так і вкляк на місці. — Навіщо?
— Ну, жінка хоче, щоб поруч була жінка, хіба не зрозуміло?
