Часу на роздуми не було, і вони повним ходом понеслися до безглуздої процесії, набираючи глибину, щоб проскочити її знизу догори. Маневр вийшов. Охоронці великоглава і гадки не мали, що хтось наважиться так нахабно потурбувати їхнього господаря. Дві стрімкі тіні промайнули перед самим обличчям великоглава.
— Що?!! — обурився той. — Хто сміє порушувати спокій Найвеликоглава? Розігнати всіх! Охорона!!! Куди дивитеся?
Охорона переполошилась. І саме цієї миті у процесію врізалася зграя промедаїв. Почалося казна що! Все змішалося та переплуталося. Крики, зойки! Найвеликоглав двічі клацнув своїми здоровенними щелепами, й у двох промедаїв хвости наче язиком злизало.
— Служба метрополії! — горлав Зелений Хвіст.
— Хто наважився?!! — і собі горлав Найвеликоглав. — Усіх звільню!!! Розгоню по норах, як останніх шестиногів!!!
Коли все заспокоїлося, втікачів уже й слід прохолов. Промедаям та охоронцям залишилося тільки підраховувати свої втрати та сінці, Найвеликоглаву приймати заспокійливе, а Зеленому Хвосту оплакувати свою втрату: господар процесії особисто відірвав йому зеленого хвоста.
— Дурний ще — зеленого хвоста носити! — горлав на нього, як на останнього водожива, Найвеликоглав. — Поплаваєш рядовим, наступного разу дивитимешся, куди плавцями гребеш!
Найвеликоглав ще довго буркотів обурено, кілька разів дав по шиї ні в чому не винному начальнику почту, а коли той ледве відкрив рота на своє виправдання, клацнув щелепами та зжер його, навіть кісток не виплюнув.
Ніким не переслідувані, Флоквел і Мозя дістались острова та набули своєї звичайної подоби. Тут нічого не змінилося. Вони ще раз обійшли клаптик суші, уважно розглядаючи пісок, у сподіванні знайти бодай якісь сліди перебування Манями Корпурами, але всі їхні намагання були марні. Пісок був чистим та неторканим.
— Мозю, мабуть, ти мав рацію: Манями тут не було. У будь-якому разі, слідів його тут не знайдено.
Велетенський жук зробив ще один рух і опинився на самому верху гори з брикетів. Усією своєю вагою він наліг на перегородку, і та затріщала. Блостер позадкував, розуміючи: якщо Мадингма зараз обіллє його вогнем, то буде не те що погано, а буде зовсім погано. Ніхто з масябосян не міг допомогти йому. Будь-хто з них був би миттєво паралізований субзвуком. А якби хто і встояв, усе одно — голіруч із таким чудовиськом не впоратися.
— Чому ж голіруч? — раптом схаменувся Блостер. — А граваствіл? Аби потужності вистачило… Занадто великий об'єкт, занадто великий…
А дракон уже переліз перегородку та рушив до виходу з печери. Ще хвилина — і буде запізно! Якщо чудовисько виповзе з печери, а ще гірше — злетить, радіоактивне забруднення місцевості неминуче, а це лихо вже страшніше, ніж позбавитися енергії. Блостер звів зброю, встановив регулятор потужності на «двійку». Блимнув індикатор розрядки: з одного пострілу граваствіл розрядився повністю. Мадингма закляк на самому виході з печери. Його лапи не витримали подвоєної ваги велетенського тіла та підкосилися. Очі прикрилися повіками, які теж поважчали вдвічі.
— Добре, що він не встиг закоркувати своїм тілом вихід із печери! Сидів би зараз, набирав дозу…
Блостер обережно пролізав повз велетенську тушу, гарячу, наче пічка. Він зблизька уважно оглянув дракона. Таке створіння природи йому ще зустрічати не доводилось! Усе в ньому було над: надпотужний, надстрашний, наднебезпечний, надважкий… Блостер похитав головою: важка робота перепала йому, а робити треба — це єдина надія отримати допомогу масябосян у пошуках онука!
Четверо масябосян чекали на нього біля печери.
— Йдіть сюди! — покликав їх Блостер. — Думатимемо разом.
— Що з драконом?
— Нічого, жити буде. Певний час він не зможе рухатися, скільки точно — не знаю. Тепер треба зрозуміти, як його затягти назад до лігва.
— Як це вам вдалося? — запитала ошелешена Фелела. — Він такий велетенський!
— Фелело! Це ж космічний розум! Невже ти не розумієш? От чудово! Ми примусили його заснути!
Блостер заперечно похитав головою:
— Ні, Аголе, не примусили.
— Як? — здивувався Реза. — Але ж він не рухається! І очі заплющені…
Усі спохмурніли. Радісний настрій миттєво зник. Виявляється, нічого ще не закінчено!
— Це не надовго. Ось що я вам скажу, друзі. Мадингма — це дуже небезпечне створіння. Енергія у ньому виробляється шляхом розщеплення атомних ядер. Це складний процес, і як ця тварина забезпечує його стабільність, я не знаю. Наша завдання — пробратися до нього у лігво і подивитися, чи є там парингея, і яких дров він там наламав. Якщо парингеї немає, її треба добути. І ще: дракона треба повернути на місце і нагодувати.
— Але нас усього п'ятеро! — вигукнув Реза. — Хіба можемо ми зрушити з місця цього велетня?
— П'ятеро… П'ятеро — це така сила, що і сказати несила, якщо вони одна команда! — посміхнувся Блостер. — Мандрівка вглиб печери — справа небезпечна. Туди піду я і ще хтось. Добровільно.
— Я піду! — одночасно вигукнули всі четверо.
— Ну… Іншого я і не очікував, — ще раз посміхнувся Блостер. — Зі мною піде Табул.
— Чому? — образився Агол. — Адже я тут головний!
