- Klient
- 18+
Щоденник Яти Ольше
Том І
Шепель Наталія С.
Анотація до книги "Щоденник Яти Ольше. Том І"
Ніколи не вважала, що звичайний опитувальник може призвести до такого
результату.
“Якого такого?” - запитаєте ви. Із задоволенням відповім. Я опинилась в іншому світі, без особистих спогадів про минуле життя. Тому в мене
тепер нове ім’я, нове тіло, та на додачу магія. А ще на мене очікує не тільки нове життя, нові знання, а ще купа пригод, знайомств та випробувань.
Ну що ж доля, виклик прийнято, подивимось, що ти для мене приготувала.
"Ласкаво просимо в новий світ".
Саме з цієї фрази почались пригоди Яти Ольше в іншому світі, якому належало
стати домівкою.
Передмова
З Початку було тепло й зручно. Моє “Я” заспокійливо колихало, наче на невеличких хвилях. Іноді здавалось, що я
торкаюсь чогось пухкого, а іноді - шовковистого. Часом виникало відчуття польоту, ніби в мене відростали крила.
Здавалося, що все це триває вічність. Цілу вічність безтурботності. Вічність.
Але раптово все змінилося, коли до мене завітав неочікуваний гість. - Час прийшов, - оголосив він й простягнув мені ключа. Останнє, що пам’ятаю, - ключ на дотик був крижаний. А потім все кардинально змінилося
Частина І
“Зима 156-157рр. ”
Я прийшла до тями в погано освітленому залі без вікон, де смолоскипи, що висіли
на стінах, відкидаючи химерні тіні додавали цьому місцю моторошності. Але цього було достатньо, щоб помітити натовп, що оточував мене. Кожен з них мав розгублений вигляд та посилене серцебиття. Хтось лежав, хтось сидів, а деякі вже стояли на ногах. Я сиділа. Так зручніше було роздивлятися тісний колодязь, стеля якого губилася в темряві, та грубо вирізаний малюнок на кам'яній підлозі. Було холодно і вогко. А також стояв різкий, неприємний запах цвілі.
Раптово малюнок на підлозі почав світитися, а за декілька секунд став настільки
яскравим, що довелось заплющити очі, рятуючи їх від осліплення. Усе скінчилось так же несподівано як і почалось. Але на цьому сюрпризи не закінчилися: за моєю спиною почувся скрегіт у супроводі протягу. Я озирнулась, щоб дізнатися причину їхньої появи.
Як виявилося, в колодязі були двері, і тепер на їхньому порозі стояло п’ятеро
чоловіків: один - у довгому білому балахоні, решта - у відшліфованих до блиску обладунках.
- Ласкаво просимо до нашого світу! - голосно сказав чоловік у білому, привертаючи
до себе увагу. - Будь ласка, прослідкуйте за мною. Трохи пізніше все буде пояснено.
Усі мовчки повставали й без зайвих питань пішли за супроводом. У мене самої ніби
язик онімів, хоча в голові стояв галас із не озвучених питань.
Спочатку йшли нескінченно довгим, вузьким, звивистим коридором, який, судячи з
затхлого запаху, був під землею. Його освітлювали все тими ж смолоскипами, що поодиноко висіли на стінах. Потім піднялися по потертих, не одним сторіччям, затемненими сходами. Ще один коридор. На щастя, цей мав вузькі вікна, за якими можна було спостерігати рожеве небо, чи то світанку, чи то заходу сонця.
Наприкінці подорожі були масивні, різьблені двері висотою з два мої зросту, а за
ними - просторий зал, затоплений червоним світлом, що вливалось крізь величезні арки вікон.
В залі нас очікували. За довгим столом сиділи двоє чоловіків в такому самому
білому одязі як і в нашого проводжатого, але прикрашеному золотою вишивкою. Вони з насторогою дивилися на нас, поки наш супровід не сів поруч з ними та почав щось дуже тихо розповідати. Я намагалась підслухати, як могла, але дивний шум у вухах постійно заважав. Чоловіки в броні стояли уздовж стін, при цьому впевнено тримаючи руки на ефесах - готові в будь-який момент скористатися зброєю. Наче хтось збирався напасти на них. Ага. А як же. Попереду мене стояла невисока дівчина-підліток, для якої навіть її інструмент, що висів за спиною, був важким. Та, мабуть, для вояк вона здавалась дуже грізним супротивником.
Двері залу знову відчинилися, і ще п’ятеро… людей увійшли до нього. Якщо можна
так висловитися. Хтось відрізнявся формою вух, хтось наявністю рогів, а хтось мав шкіру нестандартного відтінку. Однак мої супутники також могли похвалитися цим. Як і я, судячи з моїх кігтів замість нігтів.
Зустріч за столом продовжилась з новоприбулими, та ніхто не поспішав пояснити
нам що-небудь, хоча й обіцяли. Від цього багато хто почав нервувати. Від нічого не робити, я почала роздивлятися таких самих “щасливчиків”, як і я.
Майже третина була одягнена в броню. Деякі були одягнені в довгі сукні, вишиті