Але й у моєму році чого тільки не було. Нові знайомства - деякі щирі, деякі небезпечні. Пригоди - від смішних до таких, що й ворогу не побажаєш. Несподіване спадкоємство, з яким досі не знаю, що робити. Навчання, яке перетворилось на виживання. І навіть спроба відтягнути початок війни. Хоча, якщо чесно, іноді здається, що війна вже почалась. Просто ще ніхто не оголосив її офіційно.
А ще - знання. І таємниці. Багато таємниць. Іноді навіть надто багато, особливо на одну дівчину. Від деяких з них у мене болить голова. Від інших - серце. А від решти хочеться просто втекти кудись у ліс разом з Діром.
Цікаво, а як там інші потраплянці? Що з жерцями та воїнами? Чи залишились вони в Доримі? Чи наважились на мандрівку? А, може, вже побудували свій дім. Справжній. І навіть почали жити в ньому - не з шаблею напоготові, а з ковдрою і запахом кориці.
І як там Галеон з компанією? Я залишила запит у банку, та відповіді досі немає. Може, не хочуть спілкуватись? Може, образились? Або - що найгірше - потрапили в біду? І їм потрібна допомога, а я тут сижу й пишу думки у щоденник під снігом? А раптом ми більше ніколи не зустрінемось? А якщо й зустрінемось - чи зрадіють мені так само, як я - їм?
Я не знаю. Але дуже сподіваюся.
Сподіваюся, що вони живі. Що їм не надто болить. Що вони згадують мене так само тепло, як я згадую їх.
І що попереду в нас ще буде зустріч. Хоча б одна. І хоча б трошки - світла.
Епілог
- Що ж пані та панове, ваш план провалився, - сказав чоловік оглядаючи всіх, хто зібрався в залі.
- Цей - може й так. Але ж ми не один планували, - заперечила чорноволоса жінка. Вона, на відміну від інших, не сиділа в одному з численних крісел, що стояли в кімнаті, а стоячи вдивлялась у вікно, ніби когось виглядала.
- Ти все ще гадаєш, що лишився шанс позбутися перешкоди? - втрутилась інша. Вона, на противагу чорнявці, напівлежала на тахті й відщипувала виноградинки з гілки, неквапно поїдаючи їх із задоволенням.
- Звісно. Бо якщо нам не вдасться цього разу - ми всі опинимося не в найкращому становищі.
- Як на мене, ти занадто драматизуєш, - не втримався й додав ще один чоловік. - Хто б не став на нашому шляху, ми навіть поодинці набагато сильніші.
- Сподіваюсь, - погодилась жінка, не відводячи погляду від неба. - Нарешті… Довго ж він. От зараз я й отримаю відповідь на головне питання. Ви як хочете - можете залишатися тут. А я йду на зустріч.
Майже всі встали та рушили слідом за нею. Лише один чоловік залишився в приміщенні. Увесь час здавалося, що його більше цікавив вміст бокала, а не розмова.
- І навіщо боятися того, що й так неодмінно станеться?.. Рано чи пізно.
Та його вже ніхто не слухав.
Кімната спорожніла. Світ завмер. І в тиші залишилось чекати невідоме.
Дякую всім, хто дійшов до цих слів.
Сторінка автора: https://booknet.ua/natalya-shepel-u53658