Організацією Вечірки Сейді Гокінс займався Пеп-клуб, і попрацювали вони суперово: зі сволоків над залом висіло безліч стрічок (сріблястих і золотих, звісно), повно було замішаного на імбирному елі пуншу, хрусткого лимонного печива та тортиків «Червоний оксамит»[422], постачених «Майбутніми домогосподарками Америки»[423]. Наш факультет мистецтв — маленький, проте беручкий — створив картонну фреску, на якій було зображено безсмертну міс Гокінс, котра ганяється за годящими холостяками Собачої Тічки[424]. Більшу частину цієї роботи виконали Метті Шо та подружка Майка, Боббі Джилл, і обидві дівчини заслужено пишались результатом. Я загадався, чи так само пишалися б вони, якби це відбувалося років на сім-вісім пізніше, коли дівчата з першої хвилі боротьби за розкріпачення жіноцтва почали палити свої ліфчики на демонстраціях за повні репродуктивні права. Не кажучи вже про написи на їхніх майках, типу: Я НЕ ВЛАСНІСТЬ та ЧОЛОВІК ПОТРІБЕН ЖІНЦІ, ЯК РИБІ ВЕЛОСИПЕД.
Діджеєм і майстром церемоній на вечірці виступав Доналд Белінгем, десятикласник. Він прибув з абсолютно неймовірною колекцією грамплатівок, яка займала не одну, а цілих дві валізи «Самсоніт»[425]. З мого дозволу (Сейді просто стояла й спантеличено дивилася) він підключив два програвачі «Вебкор»[426] і передпідсилювач свого тата до шкільної звукової системи. Спортзал був достатньо великим, щоб забезпечувати природну реверберацію, і після пари фонових завивань Доналд добився приголомшливо потужного саунду. Хоча й народжений у Джоді, Доналд був постійним мешканцем Роквіла в штаті Деді Кул[427]. Носив окуляри з товстими скельцями в рожевій оправі, слакси з високим поясом та двоколірні туфлі такого гротескно-консервативного фасону, що сказитися можна, я вам це кажу. Вибухові розсипи прищів на його обличчі вінчала бріолінова зачіска «качача гузочка», як у Бобі Риделла[428]. Скидалося на те, що перший поцілунок від справжньої, живої дівчини він отримає десь у сорокадвохрічному віці, але з мікрофоном він управлявся швидко й весело, а його колекція дисків (яку він називав «скиртою пластмаси» або «саунд-мавзолеєм Донні Б.») була, як уже зазначалося, неймовірно багатою.
— Вгатимо по стартеру, розпочнемо вечірку з подиху минувшини, з рок-н-ролового релікта з кладо-драйвовища крутезності, із золотого стандарту, з пласту, що багато значить, ворушіть ногами під скажені гами
Зал вибухнув звуками «Навскач»[429]. Танці розпочалися, як і більшість їх починалися в ранніх шістдесятих, з того, що дівчата засмикалися з дівчатами. В повітря злітали ступні в пласких черевичках. Вихрилися нижні спіднички. Поступово на танцплацу почали формуватися пари «парубок-дівчина»… принаймні у швидких танцях, під свіжіші пісні, на кшталт «Рушай в дорогу, Джеку» та «Чверть до третьої»[430].
Мало хто з цих дітей мав би шанси перемогти в
Через хвилин сорок безперервної музики (і після чотирьох тортиків «Червоний оксамит») я нахилився до Сейді й сказав:
— Вартовому Емберсону час зробити перший обхід території та подивитися, чи не займається хтось чимсь неприйнятним на ввіреному нам об’єкті.
— Хочете, я піду з вами?
— Я хочу, щоб ви назирали за вазою з пуншем. Якщо хтось з юнаків наблизиться до неї з будь-якою пляшкою, бодай хоч сиропу від кашлю, я хочу, щоб ви пригрозили йому електричним стільцем або кастрацією, чим завгодно, що вважаєте ефективнішим.
Вона відкинулася спиною на стіну й реготала, аж поки сльози не почали зблискувати у неї в кутиках очей.
— Забирайтеся звідси, Джордже, ви
Я пішов. Радий, що змусив її засміятися, проте навіть за три роки важко було звикнути до того, що сексуально забарвлені жарти діють з набагато потужнішою ефективністю в Країні Було.
У східному крилі спортзалу, в одному з найтемніших його куточків я натрапив на заклопотану парочку — він досліджував цікавості під її джемпером, тоді як вона, схоже було, намагалася нанівець відсмоктати йому губи. Щойно я поплескав юного дослідника по плечі, як вони враз відсахнулась одне від одного.
— Побережи її бюстгальтер до кущів після вечірки, — промовив я. — А наразі повертайтесь до залу. Йдіть повільно. Заспокойтеся. Випийте пуншу.
Вони пішли: вона, застібаючи на собі джемпер, він трохи розкарякою, тією, добре відомою чоловікам підлітковою ходою, знаною як «піднесення посинілих яєць».
