— Ні, мем, — я обхопив її за талію і, напівведучи, напівтягнучи, примусив рухатися до дверей. Ми повернули в бік ванної, але тут у неї підігнулися коліна. Я її поніс, що, зважаючи на її зріст і розміри, було таки чималим подвигом. Дякувати Богу за адреналін. Я штовхнув униз кільце унітаза й посадовив її раніше, аніж в мене самого підкосилися ноги. Я засапався, почасти від зусиль, почасти від страху. Вона почала кренитися на правий борт, і я вперіщив її навідмаш —
— Сиди прямо! — закричав їй просто в обличчя. — Сиди прямо, Кристі, чорти тебе забери!
Через силу розплющилися її очі. Жахливо налиті кров’ю.
— Х’о ’ака Кристі?
— Солістка Роллінг-блядських-Стонз, — проказав я. — Як давно ти вже приймаєш нембутал? І скільки пігулок ти випила сьогодні?
— За ’еце’ом, — відповіла вона. — Не твоє ді’о, Джор’е.
— Скільки? Скільки ти випила?
— ’ди гесь.
Я на повну відкрутив кран холодної води, а тоді смикнув за перемикач душу. Вона побачила, що я збираюся робити, і знову почала відбиватися.
— Ні, Джор’е! Ні!
Я не реагував. Я ж це не вперше затягав напіводягнену жінку під холодний душ, а деякі навички — вони як їзда на велосипеді. Я пересадив Сейді через край ванни різким ривком, який наступного дня нагадуватиме про себе у мене в крижах, і чіпко там тримав, поки її шмагала холодна вода, поки її не почало колотити. Вона верещала, тягнучись по рушник. Тепер очі в неї вже широко відкрилися. Краплі води блищали в волоссі. Комбінація стала прозорою, і навіть за таких обставин неможливо було мені не відчути на мить хоті, коли всі ті її форми проявилися в повні красі.
Вона хотіла було вилізти. Я посунув її назад.
— Стій там, Сейді. Стій там, потерпи ще.
— С-с-с-ільки ще?
— Поки я не побачу, що твої щоки знову порожевіли.
— Н-н-авіщо ти це роб-б-б-иш? — цокотіли в неї зуби.
— Бо ти себе ледь не вбила! — закричав я.
Вона відсахнулася. Підсковзнулася, але встигла вхопитися за рейку-вішак рушника і встояла на ногах. Рефлекси повертаються. Це добре.
— Піг-г-г-улки не діяли, я мусила ще й вип-п-п-ити, от і все. Дай мені вилізти звідси, я дуже змерзла. Благаю, Дж-ж-ордже, будь ласка, дай я вилізу. З прилиплим до щік волоссям вона тепер скидалася на потопаючого пацюка, але щоки в неї уже почали рожевіти. Лише ледь-ледь, але початок було покладено.
Я вимкнув душ, вхопив її в обійми і тримав, поки вона непевно переступала через край ванни. Вода з її промоклої комбінації стікала на рожевий мат, я прошепотів їй у вухо:
— Я перелякався, що ти померла. Коли увійшов і побачив, як ти лежиш там, я подумав, що ти, бля, мертва. Ти не уявляєш, як мені стало страшно.
Я відпустив її. Вона дивилася на мене широко розплющеними, зачудованими очима. А потім промовила:
— Джон був правий. І Р-р-роджер також. Він мені телефонував сьогодні, до промови Кеннеді. З Вашингтона. То яке тепер все це має значення? Вже за тиждень
Спершу я поняття не мав, про що вона каже. Я побачив перед собою Кристі, промоклу, зачухану, повну лайна, і буквально оскаженів.
Це прояснило мені голову. Хіба мав я право називати її малодушною тільки тому, що сам знав, як виглядає краєвид за обрієм?
Я зняв з вішака на стіні махровий рушник і вручив їй.
— Зніми з себе все, а потім обсушися.
— Тоді вийди. Дай мені трохи приватності.
— Дам, якщо скажеш мені, що ти цілком прийшла до пам’яті.
— Я цілком при пам’яті, — вона подивилася на мене недружелюбно і, можливо, з крихітним зблиском гумору. — Ти таки майстер ефектно виходити на сцену, Джордже.
Я обернувся до аптечної шафки.
— Там нема більше, — сказала вона. — Все, що не залишилося в мені, вирвано в каналізацію.
Бувши впродовж чотирьох років жонатим на Кристі, я все одно туди зазирнув. Потім змив воду в унітазі. Зробивши ці справи, я прослизнув повз неї до дверей ванної.
— Даю тобі три хвилини, — сказав їй.
Зворотна адреса на конверті з манільського паперу інформувала: Джон Клейтон, 79 Східна Оглторп-авеню, Саванна, Джорджія. Цього сучого сина не можна було звинувачувати в тому, ніби він прикривається чужим ім’ям або підповзає анонімними манівцями. Штемпель показував двадцять восьме серпня, отже, мабуть, це чекало на неї тут, коли вона повернулася з Ріно. Відтоді майже два місяці вона змушена була насиджувати вміст цього конверта. Голос у неї був сумний, пригнічений, коли я балакав з нею ввечері шостого вересня? Ну, то й не дивно, зважаючи на знімки, які так завбачливо надіслав їй її колишній чоловік.
