11/22/63 полностью

— Це дуже тішить, це для мене багато значить, і саме перед ними я не зможу такою постати. Ну як ти не розумієш? Мені здається, я б змогла змиритися з насмішками й жартами. У Джорджії я працювала з жінкою, котра мала заячу губу, і багато чого від неї навчилася — як долати підліткову жорстокість. То інше мене обеззброює. Співчутливі погляди… і ті діти, котрим взагалі важко буде на мене поглянути. — Вона зробила глибокий, тремтливий вдих, а потім вибухнула. — А ще я розлючена. Я знаю, що життя жорстоке, я думаю, всі це розуміють глибоко в душі, але чому воно ще й таке жорстоке? Чому воно любить тебе ще й угризти?

Я обхопив її руками. Неторкнута половина обличчя в неї була гарячою, пульсувала.

— Я не знаю, серденько.

— Чому не дається другого шансу?

Я обнімав її. Коли дихання в неї вирівнялося, я її відпустив і тихенько випростався, щоби йти. Не розплющуючи очей, вона промовила:

— Ти казав мені, що мусиш в чомусь пересвідчитися ввечері в середу. Не думаю, що ти планував стати свідком того, як переріже собі горло Джон Клейтон, чи не так?

— Ні.

— Ти пропустив ту подію?

Спершу я було подумав, чи не збрехати.

— Так.

Очі її знову розплющилися, але силу-насилу, і довго відкритими тримати їх вона не могла.

— А в тебе буде другий шанс?

— Не знаю. Це неважливо.

Я сказав неправду. Бо це було важливо для дружини й дітей Джона Кеннеді; для його братів; можливо, для Мартіна Лютера Кінга; майже напевне важливо для десятків тисяч юних американців, котрі навчаються зараз у старших класах, і котрих невдовзі, якщо ніщо не змінить курс історії, запросять одягти уніформу, полетіти на інший кінець світу, розчепірити собі нижні щічки й сісти на великий зелений член, що зветься В’єтнамом.

Вона заплющила очі. Я вийшов з палати.

Вийшовши з ліфта, я не побачив у фойє школярів, натомість там була пара випускників ДКСШ. Майк Косло і Боббі Джилл Оллнат сиділи на твердих пластикових стільцях, тримаючи в себе на колінах нечитані журнали. Майк підскочив і потис мені руку. Від Боббі Джилл я отримав сердечні, міцні обійми.

— Дуже в неї погано? — спитала вона. — Я маю на увазі… — вона потерла пучками власний, тепер ледь помітний шрам. — …можна там виправити?

— Я не знаю.

— Ви балакали з доктором Еллертоном? — запитав Майк. Еллертон, на загальну думку, кращий спеціаліст з пластичної хірургії в Центральному Техасі, був тим лікарем, котрий сотворив магію з обличчям Боббі Джилл.

— Він сьогодні в шпиталі, робить обходи. Дік, міз Еллі і я домовилися про зустріч з ним за… — я поглянув собі на годинник, — двадцять хвилин. Ви до нас приєднаєтеся?

— Залюбки, — сказала Боббі Джилл. — Я просто знаю, що він зможе їй усе виправити. Він геній.

— Ходімо тоді. Подивимося, що зможе зробити геній.

Майк, мабуть, прочитав щось з мого обличчя, бо стиснув мою руку й промовив:

— Можливо, не все так погано, як вам здається, містере Е.

Все було гірше.

Еллертон подав нам фотографії — цупкі чорно-білі глянсові знімки, які нагадали мені роботи Віджі й Діани Арбас[576]. Боббі Джилл охнула й відвернулася. Дік видав тихий стогін, наче отримав сильний удар. Міз Еллі перебирала фотографії стоїчно, але з її обличчя спливли всі кольори, окрім пари палаючих вогнем плям на щоках.

На перших двох знімках щока Сейді звисала рваними клаптями. Це я вже бачив увечері в середу, тож був до цього готовим. До чого я готовим не був — це її перекривлений, як в жертви інсульту, рот та обвислий вальок шкіри під лівим оком. Її лице набуло якогось клоунського вигляду, від чого мені хотілося битися головою об стіл у маленькому конференц-кабінеті, до якого нас запросив на розмову лікар. Чи радше — так було б краще — кинутися прожогом до моргу, де зараз лежав Джонні Клейтон, і побити його хоч там.

— Коли сьогодні надвечір приїдуть батьки цієї молодої жінки, — повідомив доктор Еллертон, — я буду тактовним і обнадійливим, бо батьки потребують такту й надії. — Він нахмурився. — Хоча варто було б їх очікувати й раніше, зважаючи на важкий стан, в якому міс Клейтон пере…

— Міс Дангіл, — люто перебила його Еллі. — Вона законним порядком розлучена з цим монстром.

— Так, дійсно, приймаю вашу поправку. У будь-якому разі, ви її друзі і я вважаю, що ви потребуєте не так тактовності, як правди. — Він холоднокровно поглянув на один зі знімків і своїм коротким, чистим нігтем постукав по рваній щоці Сейді. — Це можна покращити, але виправити ніяк. Не з тою технікою, яку я зараз маю в своєму розпорядженні. Можливо, через рік, коли відбудеться повне загоєння тканин, мені вдасться ліквідувати найгірші ознаки асиметрії.

Сльози потекли по щоках Боббі Джилл. Вона взяла Майка за руку.

— Безповоротні вади зовнішності неприємні, — продовжив Еллертон, — але там є й інші проблеми. Перерізано лицьовий нерв. Вона матиме проблеми з жуванням лівою половиною рота. Той вальок шкіри, який ви бачите на цих знімках під лівим оком, залишиться в неї на всю решту життя, також у неї частково ушкоджено слізний канал. Хоча на зір це може не вплинути. Ми сподіваємося, що ні.

Він зітхнув, розводячи руками.