«Узимку юрта буває повна їдкого диму, що йде з вогнища, і до того ж гіляки, їхні жінки й навіть діти курять тютюн. Про захворюваність і смертність гіляків нічого не відомо, але слід думати, що ця несприятлива гігієнічна обстановка шкідливо впливає на їхнє здоров'я. Можливо, вона спричинилася до їхнього малого зросту, одутлості обличчя, певної млявості й лінивості рухів; можливо, їй частково треба приписати й ту обставину, що гіляки завжди виявляли слабку стійкість до епідемій».
— Нещасні гіляки, — сказала Фукаері.
«Про характер гіляків автори судять по-різному, але всі сходяться в одному, що цей народ не войовничий, не любить сварок та бійок і мирно вживається зі своїми сусідами. До приїзду нових людей вони ставилися завжди підозріливо, з побоюванням за своє майбутнє, але зустрічали їх щоразу люб'язно, без найменшого протесту, і якщо брехали, описуючи Сахалін похмурими фарбами, то лише для того, щоб віднадити чужоземців від острова. Із супутниками Крузенштерна вони обіймалися, а коли захворів Л. І. Шренк, то звістка про це швидко розлетілася серед гіляків і викликала щирий смуток. Вони брешуть, тільки коли торгують або розмовляють з підозрілою і, на їхню думку, небезпечною людиною, але перед тим як сказати неправду, перезираються один з одним — чисто по-дитячому. Всяка брехня і хвастощі у звичайній, не діловій атмосфері їм огидні».
— Гіляки — чудові люди, — сказала Фукаері.
