Якийсь час сенсей дивився на свої руки, що лежали на колінах, як на щось незнайоме. Поглянув на них зверху, а потім на долоні. А тоді, підвівши голову, сказав:
— Значить, редактор Комацу вважає, що цей план можна успішно здійснити?
— Як він каже, «кожна справа має дві сторони», — відповів Тенґо. — Добру й погану.
Сенсей засміявся.
— Досить цікавий погляд. Комацу — оптимістична чи самовпевнена людина?
— Ні перше, ні друге. Він просто цинік.
Сенсей легенько хитнув головою.
— Отже, будучи циніком, став оптимістом. Або самовпевненим. Ви це хочете сказати?
— Можливо, він має таку схильність.
— Що й казати, складна людина.
— Так, досить складна, — погодився Тенґо. — Але не дурна. Сенсей повільно видихнув. Потім звернувся до Фукаері:
— Ну, а що думаєш ти, Ері, про цей план?
Фукаері хвильку вп'ялася очима в якусь безіменну точку простору. А тоді відповіла:
— Згодна.
Її короткий вислів сенсей доповнив потрібними словами.
— Іншими словами, ти не проти того, щоб цей чоловік переробив «Повітряну личинку»?
— Ні, — сказала вона.
— Але через це в тебе можуть виникнути неприємності.
Дівчина нічого не відповіла, лише поправила комір светра на шиї, який досі її міцно стискав. Однак цей жест явно свідчив про непохитність її наміру.
— Можливо, вона має рацію, — примирливо сказав сенсей.
Тенґо стежив за маленькими руками Фукаері, стиснутими в кулаки.
— Але є ще одна проблема, — сказав сенсей, звертаючись до Тенґо. — Ви разом із Комацу, видаючи у світ «Повітряну личинку», збираєтеся зробити з Ері письменницю. Однак вона має проблеми з читанням. У неї дислексія. Ви про це знаєте?
— Дещо дізнався недавно з розмови в електричці.
— Може, це в неї вроджене. Через це у школі її довго вважали розумово відсталою, але насправді вона цілком нормальна дитина. З глибоким розумом. А тому її дислексія, м'яко кажучи, може недобре вплинути на ваш план.
— Загалом скільки людей знає про нього?
— Крім неї самої, ще троє, — сказав сенсей. — Я, дочка Адзамі й ви. Ніхто інший не знає.
— Учителям школи, яку відвідувала Epi-сан, нічого не відомо?
— Ні. Школа маленька, провінційна. Тож такого слова, як дислексія, ніхто не чув. Крім того, до школи вона ходила недовго.
— То, може, вдасться це якось приховати?
Якусь хвилину сенсей дивився на Тенґо так, ніби оцінював його.
— Схоже, що Ері вам довіряє, — сказав він потім. — Навіть не знаю чому. І я…
Тенґо мовчки чекав наступних слів.
— І я їй довіряю. А тому, якщо вона готова віддати свій твір у ваше розпорядження, то мені нічого іншого не залишається, як погодитися. Та якщо ви справді маєте намір здійснити цей план, то вам треба знати кілька фактів, що стосуються її. — Ніби помітивши дрібненькі пачоси на штанах, кілька разів обтрусив праве коліно. — Де і як вона провела дитинство, через які обставини я забрав її до себе на виховання. Як почну про це розповідати, то воно, гадаю, забере багато часу.
— Послухаю, — сказав Тенґо.
Фукаері, що сиділа поруч, змінила позу. Її руки все ще поправляли комір светра на шиї.
— Гаразд, почну, — сказав сенсей. — Ця розповідь повертає нас до 60-х років. Батько Ері та я довгий час тісно дружили. Я був старший від нього на десять років, але ми викладали на одному факультеті того самого університету. Вдачею і світоглядом різнилися, але чомусь відчували приязнь один до одного. Обидва пізно одружились і після того в нас народилися дочки. Оскільки ми мешкали у відомчому домі, то й дружили сім'ями. І робота в нас успішно просувалася. Тоді ми здобули собі славу «молодих перспективних вчених». Частенько дописували в газети й журнали. То був час, надзвичайно цікавий з багатьох поглядів.
Однак з наближенням до кінця 60-х років у суспільстві поступово запахло димом. У 70-ті роки піднявся студентський рух проти Американсько-японського договору про взаємну безпеку, студенти захоплювали університети, траплялися сутички з військовими підрозділами, криваве суперництво почалося й серед студентських організацій, навіть гинули люди. У такий складний час я вирішив звільнитися з роботи в університеті. У мене вже давно не лежала душа до академічної атмосфери, а в той час я гостро відчув до неї справжню огиду. Мені було все одно — виступати за чи проти системи. Врешті-решт ішлося тільки про зіткнення організацій. А я не довіряв будь-якій організації — маленькій чи великій. Судячи з вашого віку, ви тоді ще, напевне, не були студентом.
— Коли я вступив до університету, заворушення вже повністю уляглися.
— Так би мовити, спізнилися на свято.
— Саме так.
Сенсей підняв руки догори й потім опустив на коліна.
