Почувши про добру репутацію «Сакіґакі», стало приїжджати більше людей, охочих приєднатися до них. Через систему продажу на замовлення назва ферми поволі стала широко відомою, і в ЗМІ її наводили як приклад успішної комуни. У світі чимало людей хотіли працювати в поті чола серед природи, подалі від реального світу, загнаного в безвихідь грошима та інформацією, а тому «Сакіґакі» їх приваблювала. Охочі приїжджали на ферму, приглядалися, розмовляли і, якщо могли їй знадобитися, ставали її членами. Звісно, будь-кого не приймали. Ставилися високі вимоги до характеру й моральних якостей новачків. Перевага віддавалася здоровим людям, здатним до важкої фізичної праці, і знавцям сільськогосподарської технології. Вітався приїзд жінок, оскільки хотілося мати однаковий відсоток людей різної статі. Із збільшенням кількості людей розширювалася і ферма. Оскільки поряд ще залишалася необроблена земля і безлюдні будинки, то цього неважко було домогтися. Спочатку серцевиною комуни були молоді одинаки, але з появою сімей людей ставало щораз більше. У час такої перебудови до громади долучилися люди з вищою освітою — лікарі, інженери, вчителі, бухгалтери. Таких радо приймали. Бо від фахівців була користь.
— Ця комуна перейняла первісну систему колективної власності, яка була у «Такасімській школі»? — запитав Тенґо.
— Ні, Фукада усунув систему колективної власності. У політиці залишався радикалом, але водночас був холоднокровним реалістом. Орієнтувався на створення більш поміркованої громади. Не мав наміру створювати суспільство, подібне до мурашника. Усю комуну поділив на окремі бригади, у яких колективне життя мало проходити в поміркованій формі. Визнавалася приватна власність, винагорода за працю певною мірою розподілялася. Якщо людина почувалася незадоволеною в якійсь бригаді, то могла перейти в іншу. Дозволялося покидати комуну. Вільним був контакт із зовнішнім світом, ідеологічна обробка й «промивання мозку» майже не проводилися. Ще в «Такасімській школі» він зрозумів, що в добре провітрюваній, природній системі ефективність праці вища.
Під керівництвом Фукади ферма «Сакіґакі» вийшла на дорогу сталого розвитку. Але згодом у комуні явно намітилися дві фракції. Такий розкол став неминучим, як тільки було запроваджено систему «поміркованих» бригад, яку запропонував Фукада. Одна — войовнича, зорієнтована на революцію, що складалася з колишніх хунвейбінів Фукади. Її члени розглядали життя в сільськогосподарській комуні винятково як підготовчий етап революції. Їхня незмінна позиція полягала в тому, щоб удавати, ніби працюють на полі, та, коли трапиться нагода, виступити зі зброєю в руках.
Інша — поміркована — вважала ідеалом колективне життя на основі самозабезпечення серед природи й, хоча мала спільну рису з войовничою фракцією, була противником капіталізму, трималася осторонь політики. Поміркована фракція кількісно переважала. Вони були як вода й олія. На роботі мали одну мету й не сперечалися, а от коли йшлося про напрям діяльності комуни й доводилося ухвалювати якесь рішення, їхні погляди завжди розбігалися. Одна одній часто не поступалися. І тоді починалися бурхливі суперечки. За таких обставин розпад комуни був лише питанням часу.
Минали дні, й Фукаді ставало щораз важче займати проміжне становище. Тож коли обставини змусили його вибрати щось одне, він ясно усвідомив, що в Японії 70-х років нема підстав для революції. А ідея революції, яку він здавна вбив собі в голову, була лише можливістю, ба навіть більше — алегорією або гіпотезою. Вважав її неминучим виявом руйнівної волі проти системи здорового суспільства. Так би мовити, здоровою приправою. А от студенти, якими він керував, хотіли справжньої революції з потоком справжньої крові. Звісно, вина за це лежала й на Фукаді. Піддавшись тогочасним настроям, він виголошував тоді палкі промови і втовкмачував у студентські голови такий безнадійний міф. Ніколи не казав, що для революції потрібні певні умови. Хоча був щирою і розумною людиною. Успішним ученим. Та, на жаль, мав схильність п'яніти від свого надмірного красномовства. Помічалося також, що йому бракувало глибокого самоаналізу та знання реальних фактів.
Таким чином комуна «Сакіґакі» остаточно розкололася на дві частини. Поміркована, не змінивши назви, жила в тому ж селі, а войовнича перебралася в інше занедбане сільце за п'ять кілометрів від першого й заснувала там опорну базу революційного руху. Родина Фукади разом з усіма іншими сім'ями залишилася в «Сакіґакі». Розділення на дві фракції відбулося загалом по-дружньому. Кошти, потрібні для побудови нової комуни, здається, знову роздобув Фукада. І після того обидві ферми зовні підтримували співробітництво. Відбувався обмін потрібними матеріалами, з економічної причини використовувалися однакові шляхи продажу виробленої продукції. Аби вижити, двом невеликим громадам довелося допомагати одна одній.
