Після того Аомаме випадково пізно вночі бачила по телевізору кінофільм «На березі». Американський фільм, створений в 60-х роках, про те, як між Америкою та СРСР вибухла війна, як сила-силенна ядерних ракет величаво, мов летючі риби, полетіли між континентами, зруйнували земну кулю і майже в кожній частині світу поставили людство перед загрозою загальної смерті. Однак із якоїсь причини — можливо, через зміну напряму вітрів — до Австралії на Південній півкулі попіл смерті ще не долетів. Однак його прибуття було тільки питанням часу. Знищення людства не вдавалося нічим відвернути. Люди, які залишилися живими на цій землі, покірно чекали невідворотного майбутнього кінця. Проживали свої останні дні хто як міг. Ось такий сюжет цього безнадійного, похмурого фільму. (Та попри це, переглядаючи його, Аомаме твердо вірила, що в глибині душі всі готувалися до настання кінця світу.)
В усякому разі, дивлячись уночі на самоті цей фільм, вона по-своєму погоджувалася з припущенням, що «рішучий удар ногою в пах справді схожий на таке переживання».
Упродовж чотирьох років після закінчення університету фізичної культури Аомаме працювала у фірмі, що виробляла спортивні напої та здорові продукти харчування, й була центральним гравцем у жіночій команді софтболу — четвертим, найсильнішим, бетером. Їхня команда домоглася непоганих успіхів і кілька разів потрапляла на загальнояпонські змагання «вісімки найкращих». Однак наступного місяця після смерті Тамакі Оцука вона звільнилася з фірми й поставила крапку на своїй кар'єрі софтболістки. Бо зовсім утратила охоту до змагань з цього виду спорту. Вирішила круто змінити й своє життя. За рекомендацією знайомої із старшого курсу університету влаштувалася інструкторкою спортивного клубу в Хіроо.
У ньому вона вела передусім клас, що стосувався фізичного тренування і бойових мистецтв. Членами цього першорядного клубу з високими вхідною платою і членськими внесками було чимало відомих людей. Для жінок Аомаме відкрила кілька класів з техніки самозахисту. Це стало її коником. Виготовила полотняний манекен, схожий на здоровенного чоловіка, пришивши між його ногами чорну робочу рукавицю з двома м'ячиками, щоб надати йому реалістичної подоби, послідовно навчала жінок, членів клубу, завдавати удару ногою в пах. Ударяти швидко, немилосердно й не один раз. Більшості жінок таке тренування надзвичайно сподобалося, і в освоєнні цієї техніки вони досягли помітно високого рівня. Та серед людей, які, нахмурившись, спостерігали цю картину (звісно, більшість становили чоловіки, члени клубу), знайшлися такі, що поскаржилися начальству — мовляв, що не кажи, це вже перебір. Унаслідок цього менеджер викликав до себе Аомаме й дав вказівку утриматися від навчання, як завдавати удару в пах.
— Але ж без цього прийому жінки практично не можуть захиститися від нападу чоловіка, — переконувала вона менеджера. — Загалом чоловіки більші й сильніші. Для жінок миттєвий удар ногою в пах — єдиний шанс перемогти. Так казав і Mao Цзедун. Мовляв, шукайте слабе місце супротивника й, випередивши його, завдайте йому нищівного удару. Іншого способу перемогти армію партизани не мають.
— Як ви знаєте, ми — відомий у столиці першорядний спортивний клуб, — сказав розгублений менеджер. — Більшість його членів — знаменитості. У всьому нам треба зберігати гідність. Найголовніше — імідж. А ось те, як жінки, пронизливо викрикуючи, вчаться вдаряти в пах, незалежно від причини, трохи його підриває. Уже траплялися випадки, коли потенційні члени клубу, навідавшись до нас на оглядини й випадково побачивши ваше заняття, відмовилися від вступу. Хоч би що казав Mao Цзедун або Чингісхан, таке видовище викликає у більшості чоловіків тривогу, роздратування й неприємні відчуття.
Чоловічою тривогою, роздратуванням і неприємними відчуттями Аомаме ніскілечки не переймалася. Адже така неприємність — ніщо в порівнянні з болем насильно зґвалтованої жінки. Однак противитися вказівці менеджера вже не могла. Довелося значною мірою знизити рівень наступальності в техніці самозахисту, яку вона започаткувала. Використовувати манекен заборонялося. Унаслідок цього зміст тренування пом'якшав і перетворився на формальність. Звісно, їй це не подобалося, висловлювали невдоволення і жінки, але позбутися роботи вона не хотіла.
За її словами, в разі силового нападу чоловіка майже не залишається іншого ефективного способу оборонитись, як завдати удару ногою в пах. Відомий прийом — схопити нападника за руку й викрутити її за спину — в реальному бою непросто чисто застосувати. Реальність — не кіно. Замість того щоб удаватися до нього, краще вже нічого не робити, а кинутися навтіки.
