Аомаме знала принаймні десять різних способів удару в пах. Випробувала їх на молодших від неї хлопцях, дозволивши їм використовувати захисні засоби. «Ваш удар, Аомаме-сан, навіть при захисних засобах досить болючий!» — зойкали вони. «Якщо виникне потреба, то завчені технічні прийоми слід вживати на практиці без жодних вагань. Якби на мене напали якісь нерозважні типи, то я показала б їм, що таке кінець світу! — вирішила вона. — Добряче показала б їм прихід царства небесного. Послала б їх прямо на Південну півкулю і разом з кенгуру, великими й маленькими, засипала б попелом смерті».
Розмірковуючи над приходом царства небесного, Аомаме сиділа перед шинквасом бару й попивала коктейль «Tom Collins». Вдаючи, що домовилася з кимось про зустріч, раз по раз позирала на годинник, але насправді нікого не чекала. Вона прийшла сюди лише в пошуках відповідного чоловіка серед відвідувачів. Минула половина дев'ятої. Одягнена в синювату блузку під бурим жакетом від Кальвіна Клайна й темно-синю міні-спідничку, Аомаме й сьогодні не взяла із собою спеціальної мініатюрної плішні, а залишила відпочивати загорнутою в рушник на споді шухляди комода.
Цей заклад у Роппонґі був відомий як бар для одинаків. Славився тим, що тут неодружені чоловіки шукали неодружених жінок або навпаки. Його відвідувало й чимало іноземців. Усередині бар оздобили на зразок пивничок на Багамських островах, в яких засиджувався Хемінґвей. Стіни прикрашали меч-риби, зі стелі звисали риболовні сіті. Висіло кілька фотографій на пам'ять про те, як люди витягували з води велетенську рибу. Був і портрет життєрадісного письменника. Здавалось, відвідувачі не переймалися тим, що в останні роки життя він потерпав від алкоголізму і застрелився з мисливської рушниці.
І цього вечора до Аомаме озивалося кілька чоловіків, але ніхто з них їй не сподобався. Два студенти, з вигляду гульвіси, закидали вудку, але вона навіть не спромоглася їм відповісти. Сухо відмовила й службовцеві років тридцяти з непривітним поглядом, сказавши: «Бо домовилась зустрітися з однією людиною». Молоді чоловіки загалом їй не подобалися. Вони — зарозумілі і самовпевнені. З ними нема про що говорити. І в постелі надто жадібні й не знають, що таке справжня насолода від сексу. Віддавала перевагу вже трохи підтоптаним чоловікам середніх літ, бажано з поріділим волоссям. Не вульгарним, а охайним. З відповідною формою голови. Однак таких нелегко знайти. А тому, хоч-не-хоч, доводилося йти на компроміс.
Озираючись навколо, Аомаме безшумно зітхнула. І чого це у світі не видно «відповідної людини»? Вона згадала про Шона Коннері. Сама згадка про форму його голови відгукнулася в її тілі тупим болем. «Якби випадково він тут з'явився, я зробила б усе, щоб заволодіти ним», — міркувала Аомаме. Та, безперечно, Шон Коннері не міг опинитися у барі для одинаків у Роппонґі, оздобленому, як пивничка на Багамських островах.
На широкому телеекрані виступав рок-гурт «Queen», чию музику Аомаме не дуже любила. А тому старалася на нього не дивитися. Намагалась не слухати й музики, що линула з динаміка. Нарешті гурт закінчив свій виступ й натомість з'явився квартет «ABBA». «Ойо-йой», — подумала Аомаме. Її охопило передчуття, що цей вечір буде для неї нікудишнім.
Аомаме познайомилася з господинею «Садиби плакучих верб» у спортивному клубі, у якому працювала. Господиня відвідувала клас техніки самозахисту під керівництвом Аомаме. Той самий клас, де в центрі уваги короткий час стояв напад на манекена. Невисока на зріст, але найстарша в цьому класі, вона легко рухалась і завдавала гострих ударів манекену. «У критичну хвилину вона без вагань зможе вдарити напасника в пах, — думала Аомаме. — Без зайвих слів і натяків». Аомаме сподобалися такі риси цієї жінки.
— У моєму віці я особливо не потребую захисту, — сказала вона після заняття Аомаме й вишукано всміхнулася.
— Та питання не у вікові, — чітко відреагувала Аомаме. — Це питання способу життя. Найважливіше — завжди серйозно ставитися до свого захисту. Якщо тільки миритися з нападами на себе, то це зажене вас у безвихідь. Хронічне безсилля пожирає людину зсередини.
Якийсь час стара жінка мовчки дивилася на Аомаме. Здавалось, ніби сказані слова чи інтонація справили на неї сильне враження. І тоді вона спокійно кивнула.
— Ви правильно кажете. Так воно є насправді. Розсудлива думка.
Через кілька днів Аомаме отримала конверт, адресований на клуб. У ньому містився короткий лист із прізвищем і телефонним номером, написаними гарним почерком. Лист був такого змісту: «Я знаю, що Ви — зайнята людина, але якщо знайдеться вільна хвилина, то я була б щаслива, якби Ви мені подзвонили».
