Аомаме не була проти втрати власного «я». Ба навіть навпаки, в певному розумінні вітала її. Не шкодувала ні за прізвищем, ні за обличчям. Не пригадувала в минулому нічого, за чим могла сумувати. «Почати життя по-новому — ось чого, мабуть, я жадала», — подумала вона.
А коли замислилася над тим, чого, по змозі, не хотіла б утрачати, то, як не дивно, передусім своїх непоказних грудей. З дванадцятирічного віку до сьогодні вона постійно жила невдоволена їхньою формою і розмірами. Часто думала, що її життя склалося б спокійніше, ніж тепер, якби груди були хоч трошки більшими. Та коли трапилася нагода (це був неминучий вибір) насправді змінити їхній розмір, вона відчула, що зовсім не бажає цього робити. Краще залишити такими, якими вони є. Можна й ними обійтися.
Аомаме помацала рукою груди під безрукавкою. Вони були такими, як завжди. Схожими формою на хлібини, що неоднаково набухали із замішаного борошна. До того ж розміри лівої і правої грудей дивно різнилися. Аомаме хитнула головою. «Байдуже!
«Що ще, крім грудей, у мене залишиться? Звичайно, спогад про Тенґо. Відчуття дотику його руки. Шалене тремтіння серця. Жадоба опинитися в його обіймах. Навіть якщо я стану іншою людиною, прихильність до нього мене не покине. Тим я сильно відрізняюся від Аюмі, — міркувала Аомаме. — В серцевині мого єства немає порожнечі. Запустіння, безводної пустелі.
Теперішній, тридцятирічний, Тенґо в душі Аомаме не був реальним Тенґо. А, так би мовити, лише гіпотезою. Можливо, витвором її уяви. Він усе ще зберігав тодішню фізичну силу, розум і доброту. І тепер мав по-дорослому товсті руки, широкі груди й міцного прутня. Коли Аомаме бажала, він завжди був поряд. Міцно стискав її в обіймах, гладив волосся й цілував. У кімнаті, де вони обоє перебували, завжди панувала темрява, тож його постаті не бачила. У цій пітьмі лише світилися теплом його очі. В їхній глибині перед нею відкривалися картини світу, яким його Тенґо сприймав.
Якщо іноді Аомаме нестерпно хотіла спати з чоловіками, то, можливо, тому, що прагла якомога чистішим зберегти його образ, виплеканий в її душі. Мабуть, завдяки нестримному сексу з незнайомцями хотіла звільнитися від фізичної жаги й після того перебувати з ним у спокійному світі наодинці, необтяженою ніякими клопотами. Напевне, цього вона прагла.
У таких роздумах про Тенґо того пополудня минуло кілька годин. Аомаме сиділа в алюмінієвому кріслі, що стояло на тісній веранді, поглядала на небо, слухала гуркіт автомашин та, іноді обриваючи листя з убогого каучукового деревця, згадувала про Тенґо. На небі ще не було видно Місяців. Вони мали з'явитися через кілька годин. «Де я буду завтра в цей час? — думала вона, але не здогадувалася. — Та це дрібниця. Головне, що Тенґо є в цьому світі».
Аомаме востаннє полила каучукове деревце, а тоді поставила на програвач грамплатівку із «Симфонієтою» Яначека — єдину, яку собі залишила. Заплющивши очі, слухала музику. І уявила собі, як рівнинами Богемії гуляє вітер. «Як було б чудово прогулятися там удвох», — подумала вона. Звісно, вони трималися б за руки. Пролітаючи над землею, вітер безшумно колисав м'якою зеленою травою. Аомаме відчувала у своїй руці тепло його руки. Ця картина поволі гасла, як щасливий кінець кінофільму.
Після того Аомаме лягла на ліжко й, згорнувшись калачиком, заснула на півгодини. Сну не бачила. А коли прокинулася, стрілки годинника показували половину п'ятої. Із яєць, шинки й масла, що залишилися в холодильнику, приготувала яєчню. Напилася з пакета помаранчевого соку. Після денного сну тиша видалася на диво гнітючою. Увімкнула радіо — з нього полинув концерт Вівальді для дерев'яних духових інструментів. Флейта «піколо» виводила бадьорі трелі, схожі на пташине щебетання, і, здавалось, тільки підкреслювала нереальність навколишньої дійсності.
Прибравши посуд, Аомаме прийняла душ і переодяглася у вбрання, що кілька тижнів тому приготувала для цього дня. Просте й зручне. Темно-сірі бавовняні штани й білу, з короткими рукавами блузку без жодних прикрас. Волосся — зібране докупи й пришпилене гребінцем. Жодних аксесуарів. Знятий одяг не поскладала, як звичайно, у коробку для прання, а запхала у вініловий пакет. Тамару сам ним розпорядиться. Аомаме старанно підстригла нігті, довго чистила зуби. Прочистила вуха. Підрівняла ножицями брови, легенько протерла кремом обличчя, шию трошки оббризкала туалетною водою. Перед дзеркалом з різних боків перевірила обличчя. Узяла спортивну сумку з емблемою «NIKE» і подалася до дверей.
