1Q84. Книга третя полностью

— Та це не означає, що зроблено остаточний висновок. Ебісуно-сенсей сказав, що потрібен час для роздумів. Але хіба залишається інший вибір крім того, який запропонували ці типи? Звісно, я відразу почав діяти. Постарався в рамках видавництва зупинити друкування «Повітряної личинки» й практично відмовитися від її перевидання. І не видавати в книжковому форматі. Видавництво добре заробило, розпродавши надрукований досі її наклад. У всякому разі, збитків не зазнало. Звичайно, домогтися схвалення робочої наради й директора було непросто — довелося натякнути на можливий скандал, пов'язаний з використанням підставного автора. Тож начальство затрусилось і врешті-решт послухалося мене. Тепер, гадаю, у видавництві до мене поставляться холодно, але я звик до такого.

— Ебісуно-сенсей сприйняв за правду їхнє твердження про смерть батьків Фукаері?

— Можливо, — відповів Комацу. — Та я думаю, що йому було потрібно трохи часу, щоб у душі примиритися з такою реальністю. Принаймні мені здається, що вони серйозно налаштовані. Зробивши певну поступку, вони, здається, справді прагнуть уникнути подальших неприємностей. А тому вдалися до такого грубого кроку, як викрадення. Хотіли зробити нам тверде попередження. Довелось пристати на їхню пропозицію, зваживши на те, що вони потай спалили труп Фукади-сана та його дружини. Бо хоча зараз довести щось важко, це, звичайно, великий злочин. Але вони про нього сміливо сказали. Інакше кажучи, відкрили свій намір. У цьому розумінні слова Голомозого значною мірою, мабуть, правда. Якщо не в деталях, то принаймні в головному.

Тенґо оцінював слова, почуті від Комацу.

— Батько Фукаері був людиною, яка чує віщий голос. Інакше кажучи, виконував роль віщуна. Однак унаслідок того, що його дочка Фукаері написала «Повітряну личинку», яка стала бестселером, віщий голос перестав до нього долинати, й батько скінчив життя природною смертю.

— Або природним чином укоротив собі життя, — сказав Комацу.

— І перед сектою постало важливе завдання — придбати нового віщуна. Бо коли віщий голос перестав до них долинати, їхня спільнота втратила підвалину свого існування. Тому вони з нами вже не панькатимуться. От як коротко все це можна підсумувати.

— Можливо.

— В оповіданні «Повітряна личинка» містилася інформація, яка для них мала важливе значення. Внаслідок того, що вона розійшлася по світу у друкованому вигляді, віщий голос замовк і джерело сховалося глибоко під землею. Цікаво, на що конкретно вказує ця важлива інформація?

— В останні чотири дні мого ув'язнення я на самоті про це наполегливо думав, — сказав Комацу. — «Повітряна личинка» — коротке оповідання. В ньому описано світ, в якому з'являються і зникають карлики. Його героїня, десятирічна дівчина, живе в ізольованій громаді. Таємно серед ночі з'являються карлики й роблять повітряну личинку. Всередині личинки міститься друге «я» дівчинки, й таким чином виникає зв'язок між мадзою й доотою. У тому світі є два Місяці. Великий і малий — можливо, як символ мадзи й дооти. Героїня оповідання — моделлю для неї, напевне, стала сама Фукаері — відмовляється бути мадзою і тікає з громади. Доота залишається там сама. Що з нею потім сталося, в оповіданні не написано.

Якийсь час Тенґо спостерігав, як тане лід у склянці.

— Віщунові потрібне, мабуть, посередництво дооти, — сказав Тенґо. — Завдяки дооті він уперше зміг почути віщий голос. Або перекласти його земною мовою. Щоб надати правильного виду повідомленню, яке посилає віщий голос, потрібні дві сторони. За словами Фукаері, потрібні реципієнт і перцепієнтка. Заради цього передусім треба було зробити повітряну личинку. Бо завдяки їй могла народитися доота. А для цього потрібна правильна мадза.

— Таке ваше тверде переконання?

Тенґо захитав головою.

— Не зовсім. Просто я тільки так подумав, коли слухав ваш короткий переказ сюжету оповідання.

Тенґо не переставав думати про мадзу й дооту, коли переписував оповідання і після того, але ніяк не міг збагнути всього разом. Та коли розмовляв з Комацу, дрібні частини оповідання поступово зв'язувалися докупи. А проте сумніви залишалися. Чому, скажімо, на батьковому ліжку в оздоровниці з'явилася повітряна личинка, в якій містилася юна Аомаме.

— Досить цікава система, — сказав Комацу. — Та хіба не виникає проблема, коли мадза покидає дооту?

— Мабуть, мадзу не можна назвати досконалою істотою без дооти. Хоча цього конкретно не видно, як у випадку Фукаері, але в такому випадку чогось бракує. Можливо, вона схожа на людину, що втратила свою тінь. Я не знаю, що станеться з доотою без мадзи. Мабуть, і вона — недосконала істота. Бо вона, що не кажи, — лише друге «я». Але у випадку Фукаері доота без мадзи, можливо, виконувала роль жриці.

Якийсь час Комацу скривив міцно стиснуті губи. Потім розтулив рота.

— Тенґо-кун, може, ти вважаєш, що все, що ти написав у «Повітряній личинці», відбувалося насправді?

— Ні, не вважаю. Лише тимчасово припускаю. Продовжимо нашу розмову, спираючись на таке припущення.