1Q84. Книга третя полностью

Вигляд Конячого хвоста нітрохи не змінився. Як і минулого разу, він так само стояв, виструнчившись, перед дверима й не відводив своїх безвиразних очей від уявної точки простору. Обидва були в чорних штанах і білих сорочках. Можливо, такою була їхня уніформа.

— Ну що ж, поведемо далі нашу попередню розмову, — нарешті розтулив рота Голомозий. — Розмову про те, як ми дамо собі раду з вами.

Комацу кивнув.

— Зокрема й про вибір, який важко назвати приємним для обох сторін.

— У вас, як видно, чудова пам'ять, — сказав Голомозий. — Це правда. У полі зору з'явився і неприємний кінець.

Комацу мовчав. А Голомозий провадив далі:

— І це цілком логічно. Звичайно, вони не хотіли б, якби могли, робити крайнього вибору. Бо якби ви тепер у нас несподівано пропали, то знову могла б виникнути складна ситуація. Як і тоді, коли зникла Еріко Фукада. Можливо, в такому разі за вами не сумувало б багато людей, але ж ваша майстерність як редактора високо цінується та й у видавничій галузі ви, здається, помітна людина. Та й дружина, з якою ви розлучилися, скаржилася б на несплату щомісячних аліментів. І це вони не могли 6 назвати сприятливим розвитком подій.

Сухо відкашлявшись, Комацу проковтнув слину.

— Вони не збираються вас особисто критикувати й карати. Вони розуміють, що, видаючи оповідання «Повітряна личинка», ви не мали наміру нападати на певну релігійну організацію. Спочатку вони навіть не знали про зв'язок між «Повітряною личинкою» й цією організацією. Ви затіяли цю аферу, щоб розважитись і задовольнити свої амбіції. Але невдовзі вона дозволила вам заробити немалі гроші. Бо простому службовцеві платити аліменти колишній дружині на виховання дітей ой як нелегко. У свій план ви втягли й Тенґо Кавану, письменника-початківця, вчителя підготовчої школи, необізнаного з усіма його деталями. Сам план був забавним трюком, але вибраний твір і співучасник виявилися невдалими. Ваша справа набрала більшого розмаху, ніж ви спочатку сподівалися. Ви були схожі на цивільних громадян, що забрели на передову лінію й опинилися на мінному полі. Не могли ні просуватися вперед, ні відступати назад. Хіба це не правда, Комацу-сан?

— Можливо, — невиразно відповів Комацу.

— Здається, ви все ще багато чого добре не розумієте. — Дивлячись на Комацу, Голомозий ледве помітно примружив очі. — Бо інакше не говорили б так, ніби йдеться про когось іншого. Спробую пояснити вам ситуацію. Ви справді опинилися посеред мінного поля.

Комацу мовчки кивнув.

Голомозий ще раз заплющив очі й через секунд десять знову розплющив їх.

— У такому становищі ви, напевне, почуваєтеся зле, але також виникли складні проблеми і в них.

Набравшись сміливості, Комацу спитав:

— Можна у вас запитати про одну річ?

— Якщо зможу відповісти.

— Виданням «Повітряної личинки» ми завдали невеликого клопоту цій релігійній організації. Ви це хочете сказати?

— Невеликого? Навпаки, — відповів Голомозий. Його обличчя трохи скривилося. — Віщий голос перестав до них долинати. Ви розумієте, що це означає?

— Ні, не розумію, — сухо відповів Комацу.

— Гаразд. Я також не можу конкретно всього пояснити, зрештою, й вам краще цього не знати. Віщий голос перестав до них долинати. Більше нічого я зараз не можу сказати. — Голомозий зробив коротку паузу. — І ця біда виникла внаслідок оприлюднення в друкованому вигляді оповідання «Повітряна личинка».

— Еріко Фукада й Ебісуно-сенсей сподівалися, що вихід у світ «Повітряної личинки» призведе до такої «біди»? — запитав Комацу.

Голомозий хитнув головою.

— Ні, Ебісуно-сенсей, напевне, цього не знав. А що надумала Еріко Фукада, невідомо. Можна припустити, що цей вчинок не був навмисним. А якщо й був, то сам намір їй не належав.

— Люди вважають «Повітряну личинку» звичайним фантастичним оповіданням, — сказав Комацу. — Невинною фантазією, яку написала учениця середньої школи вищого ступеня. І справді немало критиків висловили думку, що це просто сюрреалістичне оповідання. Ніхто й гадки не має, що в ньому, можливо, розкрито якусь важливу таємницю або конкретну інформацію.

— Мабуть, ви маєте рацію, — погодився Голомозий. — Майже ніхто з читачів такого не помітив. Однак проблема не в цьому. А в тому, що таємницю не можна розголошувати в жодній формі.

Кінський хвіст, незмінно стоячи перед дверима, втупився очима в стіну так, наче розглядав за нею щось, чого ніхто інший не міг бачити.

— Вони хочуть одного — повернення голосу, — ретельно добираючи слова, сказав Голомозий. — Підземне джерело ще не висохло. Просто воно заглибилося у невидиме місце. Відродити його надзвичайно важко, але можливо.

Голомозий пильно вдивлявся в очі Комацу. Здавалось, міряв глибину, на якій щось там ховалося. Як людина, що прикидає, які меблі помістяться в порожній кімнаті.

— Як я вже казав, ви забрели посеред мінного поля. І не можете ні просуватися вперед, ні відступати назад. А от вони можуть показати вам дорогу, щоб ви безпечно звідси вибралися. У такому разі ви врятуєте своє життя, а вони спокійно позбудуться набридливого непрошеного гостя.