I’ll take you down… even if it takes a week to do so.
Я тебе знищу... Навіть якщо на це піде тиждень.
THIRTY
ТРИДЦЯТЬ
Tunnel Vision
Тунельний зір
Ilea lost track of time and space, all her focus on the knight before her. The knight that had ignored her ash flying into his eyes and helmet, had taken hits with her heavy gauntlets to his knees. Whose shield blocked all of her attacks with ease. Whose sword cut through her ashen limbs and left deep gouges and dents in her armor.
Ілея втратила відчуття часу і простору, вся її увага була зосереджена на лицарі перед нею. Лицар, який не помітив, що попіл летів йому в очі та шолом, прийняв удари своїми важкими рукавицями по колінах. Чий щит з легкістю блокував усі її атаки. Чий меч прорізав її попелясті кінцівки і залишив глибокі виїмки та вм'ятини на її обладунках.
The dull light of the suns had long passed, the two warriors facing each other in complete darkness, neither seemingly inhibited by the circumstances nor the passing of time. Their only purpose was the destruction of the other as they danced through the once delicate field of silver roses, now churned to barren earth. Glints of silver shone briefly when Ilea’s enhanced fist smashed into the knight’s side, the impact of ash and metal against his heavy armor creating sparks that dissipated quickly in the air.
Тьмяне світло сонць давно минуло, двоє воїнів стояли обличчям один до одного в цілковитій темряві, здавалося, не стримуючись ні обставинами, ні плином часу. Їхньою єдиною метою було знищення іншого, коли вони танцювали на колись ніжному полі срібних троянд, яке тепер перетворилося на безплідну землю. Відблиски срібла на мить засяяли, коли посилений кулак Ілеї врізався в бік лицаря, удар попелу та металу об його важкі обладунки утворив іскри, які швидко розсіялися в повітрі.
A spectacle of balance and endurance, the two skilled warriors battering each other continuously without either knowing the limits of the other. Ilea refused to believe her enemy was a sentient being at this point. It was either cursed, controlled, undead, or just a monster.
Видовище рівноваги та витривалості, двоє досвідчених воїнів безперервно б'ють один одного, не знаючи меж іншого. Ілея відмовлялася вірити, що її ворог був розумною істотою. Він був або проклятий, або керований, або нежить, або просто чудовисько.
No grunts nor signs of exhaustion showed after all this time. Ilea was nearly spent, her brief respites in meditation not quite enough to keep her completely stacked. She moved through another of his openings, sacrificing a hundred points of health to enhance her strike that she moved past his shield and into his shoulder. A blink followed to avoid his retaliation.
За весь цей час не було ні бурчання, ні ознак виснаження. Ілея була майже витрачена, її коротких перерв у медитації було недостатньо, щоб утримати її в повному складі. Вона пройшла через ще один з його отворів, пожертвувавши сотнею очок здоров'я, щоб посилити свій удар, який вона перемістила повз його щит і в його плече. Він моргнув, щоб уникнути помсти.
She was one with the knight, his movements, his sword and shield extensions of his limbs, their strength and range more and more familiar to her as they slashed and danced around her in their endless desire to take her life.
Вона була єдиним цілим з лицарем, його рухи, його меч і щит продовжували його кінцівки, їхня сила і діапазон ставали все більш і більш знайомими їй, коли вони рубали і танцювали навколо неї у своєму нескінченному бажанні позбавити її життя.
Her mistakes had become fewer and her footwork had gotten better with what felt like every hour they’d fought. Every mistake punished with a strike that bruised her body and battered her armor or a shield bash blinding her with its sheer force.
Її помилок стало менше, а робота ніг стала кращою з кожною годиною боротьби. Кожна помилка каралася ударом, який пошкоджував її тіло і руйнував її обладунки, або ударом щита, засліплюючи її своєю величезною силою.
And still, she was fighting, a broad grin on her face. This was exactly what she’d wanted, what she’d been waiting for.
І все одно вона боролася, з широкою посмішкою на обличчі. Це було саме те, чого вона хотіла, те, чого вона чекала.
After what felt like months of fighting humans, of dealing with all the complex, exhausting emotions that came with it, this fight felt freeing. Her opponent likely possessed no ulterior motives, no family, no shadowy organization pulling the strings. It was simple. Kill or be killed.
Після того, що здавалося місяцями боротьби з людьми, боротьби з усіма складними, виснажливими емоціями, які з цим пов'язані, ця боротьба відчула себе вільною. Її опонент, швидше за все, не мав жодних прихованих мотивів, сім'ї, жодної тіньової організації, яка б смикала за ниточки. Це було просто. Вбити або бути вбитим.
