Американська єврейська проза. Століття оповідань полностью

Премінгер швидко здолав решту сходинок, забувши про небезпеку. На свій подив, він виявив, що йде в напрямку порожнього басейну. Вже не вперше він пост-фактум помічав безглуздість своїх жестів, своїх мимовільних пересувань. Ах, я таки безпутний, подумав він, визнаючи поразку. Він обернувся. В кімнаті Норми горіло світло. Біберман продовжував вигукувати його ім’я. Премінгер стояв серед пляжних парасольок на широкій темній галявині й слухав розпачливий голос старого: «Премінгере! Премінгере!». Це виглядало так, ніби він сховався, а старого відрядили його шукати. «Премінгере, я серйозно!».

Гаразд, подумав він, гаразд, чорт забирай, гаразд! Він почекає до ранку, а потім піде до Норми й вибачиться, й вони повернуться до міста разом, і він займеться пошуками роботи, і вони надалі бачитимуться, а згодом, можливо, він попросить її вийти за нього заміж.

Переклад Наталі Комарової

Брюс Джей Фрідман народився та зростав у Бронксі, навчався у тамтешніх середніх школах, а потім в Університеті штату Міссурі, де отримав диплом з журналістики. Протягом кількох років він забезпечував себе та свою сім’ю, працюючи редактором чоловічих журналів, а у вільний час писав свою прозу. Його перший роман Stern здобув широке схвалення критики та читачів й створив йому репутацію автора саркастично-гумористичної прози (термін «чорний гумор», який часто застосовується до прози Фрідмана, був винайдений ним самим). Потім були інші романи: A Mother’s Kisses, The Dick, About Harry Towns, Tokyo Woes, The Current Climate та A Father’s Kisses. Проте Фрідман не лише романіст, його оповідання, видані в збірках Farfrom the City of Class, Black Angels і Let’s Hear It for a Beautiful Guy, мали великий успіх у читачів, а п’єси Scuba Duba та Steambath ставилися на Бродвеї. Також він написав роман «Книга життя самотнього хлопця» та кілька кіносценаріїв. Нині живе разом із дружиною в Лонг-Айленді.

У віці тридцяти семи років містеру Кеслеру видалили камінь із жовчного міхура, який налякав його ледь не до смерті, і після одужання він дав зарок прожити своє життя в найкращій формі. Він записався до місцевого спортзалу Віка Тенні[162] та півроку ходив туди через день, пропустивши лише три заняття через азійський грип. Коли одне із занять прийшлося на переддень Йом-Кіпуру, найсвященнішого дня єврейського року[163], містер Кеслер, який зазвичай дотримувався важливих релігійних свят, сказав дружині: «Я вже відчуваю потребу в цих заняттях — моє тіло прямо-таки прагне їх, як наркотиків. Це як ліки, й коли я пропускаю одне заняття, то стаю дратівливим і жахливо почуваюся. І хай це найважливіше свято, я маю йти сьогодні ввечері. Це передбачено релігією: якщо ти хворий, тебе відпускають зі синагоги. Так сказано в одному із псалмів».

Місіс Кеслер була жінкою з глибокими релігійними переконаннями, але з дуже недостатньою формальною освітою. Внаслідок цього її чоловік міг попихатися нею, не вдаючись до посилань на незрозумілі релігійні документи. Оскільки він згадав псалми, можливість контраргументів виключалася, і їй залишалося тільки сказати: «Гаразд, якщо там так сказано…».

Решту дня містер Кеслер присвятив здебільшого безцільному сновиганню по дому. Чотирирічний син спитав його: «А бувають добрі пірати?». На що він відповів: «Я не налаштований розмовляти про піратів». Коли стемніло й настав час їхати до спортзалу, містер Кеслер сказав дружині: «Ну добре, в псалмах цього немає, але є десь у релігії, та й немає жодного значення, що це таке важливе свято. Якщо вже тебе відпустили, ти вільний. Це стосується і Дня Колумба[164], і Дня народження Вашингтона, а якщо япошки знову нападуть на Перл-Гарбор, то тобі теж пробачать відсутність у синагозі. І насправді це загалом особливо стосується Йом-Кіпуру».

Містер Кеслер зібрав свою спортивну сумку, й дружина провела його до машини. «Це все якось незрозуміло», сказала вона.