Отямився містер Кеслер у той момент, коли Бен і двоє чорношкірих музикантів прилаштовували його за кермо його власної автівки. Бен ляснув біляву адміністраторку по сідницях, і вона втиснулася в машину поруч із містером Кеслером.
«Ми отримали страшенне задоволення від вашої компанії», — сказав Бен, а музиканти прокричали: «Сподіваємося, вам сподобався декор і культурна програма від "Ліги плюща[174]!».
«Котра година?» — спитав містер Кеслер дівчину, коли негри поїхали.
«Майже ранок», — відповіла адміністраторка.
«Що ж, принаймні їх там уже немає», — сказав містер Кеслер.
«Кого й де немає?».
«Євреїв — у синагозі».
«Я хочу познайомити тебе з моїми братами, — сказала дівчина. — Може, пропустимо по пивку, поки не зійшло сонце».
«Свято ще триває, але найважливіша частина вже позаду», — сказав містер Кеслер. — А сьогодні ввечері вже все буде позаду».
Адміністраторка показала містеру Кеслеру дорогу до свого білого каркасного будинку. «Я два роки тому розлучилася», — повідомила вона. — Тепер живу з двома братами. Вони до біса кумедні, мені пощастило, що вони в мене є».
Коли вони дісталися будинку, вже розвиднювалось. Адміністраторка познайомила містера Кеслера з братами — обидва були високі й конопаті. Старший брат приніс усім по бляшанці пива, й коли вони з ним упоралися, став відкривати ящик із грейпфрутами. «Це наш менеджер з продажу прислав з Півдня, — сказав він. — Хіба не розкіш?». Він узяв один грейпфрут і покотив його молодшому братові, який прийняв його, як бейсбольний м’яч, і кинув назад. «Зловив прямо як Томмі Генріх[175]», — задоволено сказав старший і знову покотив грейпфрут молодшому. Той узяв його, трохи підстрибнув і ще раз кинув назад. «Гей, а це просто як Джонні Логан, — сказав старший брат. Він втретє покотив грейпфрут і, отримавши його назад, сказав: — «А це був Марті Маріон».
«Або Філ Вайнтрауб-“Незграба[176]”», — сказав містер Кеслер.
Брати на мить зупинилися, а потім старший знову покотив грейпфрут. «Джордж Стірнвайс, — вигукнув він, коли брат кинув його назад. Знову покотив і знову отримав назад. — Точно як Боббі Річардсон», — сказав він.
«Або Філ Вайнтрауб-“Незграба”», — сказав містер Кеслер.
«Хто це такий?» — спитав старший брат.
«Ну все, годі!» — сказав містер Кеслер. Він підвівся, стиснувши кулаки, й рушив до старшого брата. — Тобі не треба було цього казати», — промовив містер Кеслер.
«Я нічого й не говорив», — відповів хлопець.
«Говорив, говорив, — сказав містер Кеслер крізь зуби. — Може, я й поїхав до “Віка Танні” та переспав із дівчиною на ім’я Айріш, і напився, і їв свинячі рульки на грилі. Може, я й ховав мертвого копа, курив марихуану і пішов на божевільну вечірку, де мене поцілував чорношкірий балерун-гей. Але пробачати таке я не збираюся».
Він налетів на старшого брата, збив його з ніг і вчепився в його вухо: «Він був призначеним хітером[177] і грав чотири роки в “Гігантах” на початку сорокових, і зав’янув, коли гравці основного складу вийшли з ладу, І ЖОДНОМУ СУЧОМУ СИНУ Я НЕ ДОЗВОЛЮ СКАЗАТИ ЩОСЬ ПРО БІДНОГО ФІЛА ВАЙНТРАУБА-“НЕЗГРАБУ” НА ЙОМ-КІПУР!».
Молодший брат і дівчина навалилися на містера Кеслера й зрештою відтягли його, але маленький клаптик вуха йому таки вдалося відірвати. Після цього містер Кеслер підтягнув трико й, схлипуючи, вийшов у двері.
«Може, мене й відпустили, — долинув до них його голос із ранкової тиші, — але я був не такий вже й вільний».
