Американська єврейська проза. Століття оповідань полностью

Філіп Мілтон Рот народився в місті Ньюарк штату Нью-Джерсі в родині єврейських емігрантів з України. Навчався в Бакнелському університеті (Пенсильванія) та Чиказькому університеті. Творчість Філіпа Рота і захоплює, і викликає обурення єврейської громади Америки. Коли у двадцять шість років за свою першу опубліковану книжку, збірку повістей та оповідань «Прощавай, Колумбе», Рот отримав Національну книжкову премію, багато літературних критиків висловлювали сумнів, чи зможе він утриматися на тому рівні, який продемонстрував. Але протягом наступних років це питання було остаточно знято, Філіп Рот довів, що він є одним із найталановитіших представників сучасної американської літератури. Творчий доробок Рота — твори, сповнені чорного гумору, часом провокативні, але завжди позначені інтелігентністю — перевершує доробок будь-якого іншого представника його покоління. Серед його творів: романи «Звільняючись», «Скарга Портного», «Літературний негр», «Урок анатомії», «Моє чоловіче життя», «Професор бажання», «Інше життя», «Операція «Шейлок», «Театр шабату», «Американська пастораль», «Привид ідеї», «Обурення», «Немезіда»; мемуари та автобіографія «Факти і спадщина», літературні есеї. Філіп Рот — лауреат Пулітцерівської премії (1998), Премії Франца Кафки (2001), Міжнародної Букерівської премії та Премії принца Астурійського (2012).

Людина-відповідь! Якийсь басовитий чмир із Форт-Вейна, штат Індіана, що наступного року впарюватиме мило у «Хелен Трент[178]»! Такого поважати? Та плювати я хотів! Чмирю, ні-в-бельмесенко. Бажали людину-відповідь? От і маєте людиновідповідь, шматок безголового ґоя.

«А тепер — людина-відповідь!».

«Добрий вечір! Перше запитання, пи-ирошу!».

«Пані з журналу “Мода” у штаті Небраска, пише: “Чи вміють кити насвистувати мелодію? Я стверджую, що так, а мій чоловік, інженер-сантехнік, вважає, що це просто забобон, поширений у редакції. Хто з нас має рацію?”».

Людина-відповідь, усезнайко безрідний, голосом, мов гармата:

«Це доволі цікаво, але ви обоє маєте рацію. — (Ну так, із сантехніком!) — У багатьох китів закладене вроджене уміння свистіти, інших цього вчать їхні матері протягом перших чотирьох-шести тижнів. Кити, всупереч загальній уяві, не риби, а ссавці. Наступне запитання, пи-ирошу!».

«Священник з програми здорового харчування в Мічигані звертається до нас із запитанням… бла-бла-бла… коли настає темрява, чи це зовсім не так?».

Людина-відповідь:

«Жителі Месопотамії вірили, що все залежало від окремої людини. Доволі цікаво, але це досі поширено в багатьох куточках цієї давньої держави. Дякую, отче, що написали нам».

«Пише бойскаут, людино-відповідь, з Аляски, де він загубився, запитуючи… бла-бла-бла… у помірній зоні? Коли і чому?»

Людина-відповідь:

«Так. Тільки в найсприятливіші для цього місяці. Сам Пастер помер у шістдесят три роки й був, звичайно, відразу похований. Тож, боюсь, ваші друзі помиляються. Це, як відомо, аж ніяк не пов’язано з Днем саджання дерев, тож ви помиляєтесь. Неважливо, мільярди чи мільйони, все залежить від глибини, на якій залягає вугілля… але випромінюваного тепла має бути достатньо, щоб загострити достатньо олівців… щоб забезпечити батальйон китайських солдатів достатньою кількістю рису… щоб повторити за 12 цілих, десять сотих секунди старий олімпійський рекорд, встановлений у Гельсінкі за часів правління англійської королеви Вікторії… вибух, у чотири рази більший за щорічне ввізне мито кур’єрської служби Ті-Ен-Ті… перший президент Перу… який, справді, написав слова до цієї та багатьох інших стрічок типу “Пісня прерій”…».

«Дякую, людино-відповідь!».