«Зарубай собі на пеньку — говори зрозуміло! Ти і твої друзі — говорити, щоб було зрозумілим кожне кляте слово, а не гнати кирпу, стенаючи плечима!.. Чи у тебе друзі італійці? Ну, так це стосується і їхньої поросячої латини! І звідки ти знаєш, що в нас немає морозива? Ти хоч питав про це? Чи зазирнув у бісове меню? Ні! Вже наперед маєш відповідь. Ми тільки пиво хлебтати ладні, так? Так? — він щосили затрусив Ліпмана, що шукач талантів відчув, як його мозок заторохкотів у черепку. — А що ми можемо послати за морозивом, тобі на думку не спало, га? Бо ти в нас усезнайка! Єзусе! Тут потрібен геніальний перекладач із Ліги Націй, щоб розібратися для початку, якою мовою він розмовляє… Навіть косоокий китаєць, увесь у татуюванні, говорить ясніше за нього… За винятком цих клятих “л”! Ох, ці їхні “л”! Якщо я ще раз почую це “лак і лис” замість “рак і рис”..! Тобто, як у біса можна дійти з кимось у розмові до першої бази, коли той хтось вимовляє “лак і лис”!».
«Лак і лис, Чоллі!».
«Або кажуть Ліно замість Ріно — ну, як почуватимуться люди, для яких це рідне місто?! Важливе місто у штаті Невада! І все те саме, з ранку до ночі, так ніби це єдине місто, про яке вони чули…».
«Ліно, Чоллі, Ліно!».
«Я навіть не знаю, що мається на увазі, коли вони кажуть “понахилятися”… Не знаю! Кажу, саме ці працівники поклали мене до шпиталю з підозрою на той клятий мастоїдит! Бачив, які рубці в мене за вухами? Мастоїдит!».
Він повернув голову, щоб Ліпман міг побачити живе м’ясо за кожним вухом, набряклі цибулини, червоні, мов розпечені, наче борідка індика. Яким жахливо спотвореним був цей досконалий типаж!
«Через зусилля, які я роками докладав, щоб утямити, що ці два сучі мудрагелі белькотять у мене за спиною, я й набув цю недугу! Ну з якого дуру можна було здогадатись, що весь той час, коли вони казали “хліб”, мали на увазі “гріб”, і хотіли розпитати, де можна було б взяти на прокат кляте каное? І що я, як колишній моряк торгового флоту — гордий тією славою, якою оповиті військово-морський флот і берегова охорона! — міг відчувати, чуючи, як ці два жовтошкірі виродки практикують свою англійську, вимовляючи “локація і літораль”! З усіх довбаних виразів англійської мови, з усього мовного запасу вони обрали два моїх улюблених слова! І лопотали їх з ранку до ночі, з року в рік! Я намагався долучати їх до розмов, намагався бути уважним і зацікавити їх навчанням — і здобув за всі свої клопоти невиліковний мастоїдит! То чи дивно, що тепер півжиття мушу проводити в шпиталях, відновлюючи слух? Сім операцій. Сім! Чи можеш собі уявити, яке напруження відчуває бармен, намагаючись зрозуміти й ощасливити кожного жовтошкірого виродка — мийника посуду чи кухаря, які забрідають сюди в пошуках роботи? А тут ще ти як грім на голову! Хай йому грець, тепер я між тобою і цими китайозами — ще до вікенду знову буду в бинтах! Ет, часом я, справді, мріяв би стати глухим! Яка користь від вух у цій країні тепер! Трикляті китайози, віддаєш їм останню сорочку, в буквальному розумінні, а за це така вдячність — даруйте!».
«Далуйте! — долинув переможний вигук з кухні. — Далуйте, Чоллі, увасно!».
Тут вісім жінок, які сиділи, підвелися на ноги, спершу сховавши ватяні тампони у свої маленькі сумочки і взувши під лавою черевички, які тримали на колінах. Тоді, як малі дітлахи, взялися за руки. І подивилися на бармена. Лагідно.
«Бачиш цих дівчат? — спитав бармен. — Я дякую долі, що вони існують!».
Кажучи це, він навіть відпустив Ліпманову сорочку, яку міцно тримав, настільки був зворушений виглядом восьми тілистих жіночок, що трималися за руки.
Бармен засунув пальці в кишеньку для годинника на своїх розкльошених штанах і видобув звідти маленьку камертон-дудку — один вигляд якої примусив вісімку жінок відкашлятися й прочистити одна за одною свої горлянки.
«От, — проголосив бармен, зробивши крок у бік жінок, — от, — вдячно повторив він, — єдина причина, чому я не даю лікареві перев’язати мої Євстахієві труби й раз і назавжди позбавити цього джерела постійного болю у вусі та запалення».
Він дунув у камертон-дудку. Вісім жінок промугикали в унісон. Бармен мовив: І-один, і-два, і-три, — і вони заспівали «Коли місяць сходить над горою», пісню з репертуару Кейт Сміт.
