Можна з упевненістю сказати, що ми, євреї з Норт-Мейн-стріт, — прогресивні люди. Це не означає, що ми маємо хоч якусь терпимість до вільнодумців на кшталт тієї юрби там, у кав’ярні «Томпсон» — ми в міру толерантні, але підривні елементи виявляємо швидко й будь-де. Ми виконуємо настанови релігії (в межах розумного), дотримуємося шабату на свій лад, хоча суботня конкуренція не дозволяє нам зачиняти свої крамниці. Ми чесно дотримуємося свят і регулярно відвідуємо нашу маленьку скромну синагогу на Маркет-сквер. Але передусім ми — купка підприємців, які пишаються своїм внеском у місцеву економіку. Навіть у наших магазинах секонд-хенду є модні, стильні товари, як-от автомобільні накидки для дам або смушкові пальта для джентльменів, а наші ювеліри, кравці та годинникарі відомі всьому місту. Партійний бос Крамп і його підручні, які видали нам дозвіл залишатися відчиненими по неділях, неодноразово заявляли в нашій присутності: «Наші жиди — добрі жиди!». Тож ви можете собі уявити наше збентеження, коли ми почули, що рабі Шмельке, ватажок цієї зграї фанатиків з Окшн-стріт, почав літати.
Ми бачили, як він прогулюється понад річкою, якщо це можна назвати прогулянкою. Бо цей дідуган, крихкий як сухий лист, може ходити лише за умови, що з обох боків його тягтимуть під лікті його учні. Якась жалюгідна істота на паличці, цей рабі Шмельке: якщо задме сильний вітер, він зітре його кістки в порох. Сльозаві очі над запітнілим пенсне — єдиний залишок вологи на його пергаментному обличчі, борода (Остроу називає її «божевільною бахромою[246]») — попеляста мітла, погризена мишами. Його послідовники, які харчуються здебільшого повітрям або за рахунок вимушеної щедрості родичів, виглядають не набагато презентабельніше. Нещодавно пересаджені зі Шпінка — якогось глухого закутня у Старому Світі, який, поза сумнівом, позбувся їх із полегшенням, — Шмельке та його банда пришелепкуватих стали для нашої громади неабиякою проблемою.
Я завжди кажу, що ми, містяни єврейського походження, дуже високо цінуємо наші дружні стосунки із сусідами-християнами. Єдине, чого ми не потребуємо, — це релігійних фанатиків, які отруюють цю мирну атмосферу. Ця Шмелькова зграя — скалка в оці та зайвий клопіт, загроза нашому доброму імені, бо вони з будь-якого приводу влаштовують театр. Вони моляться на видному місці, у сумнівному вбранні, танцюють зі своїми священними книжками на вулиці, а їхній нетвердий на ногах ватажок якщо й говорить щось, то говорить загадками. Не дивно, що ми вважаємо їх відверто божевільними.
