— Заклад — вища кляса, — погодився Ярема, поглинаючи тістечко. — Хоча у Львові є кращі. Але дарма, що ви не пішли з нами, братики.
Пилип знизав плечима і Северин повторив за ним.
— Зізнавайтеся, хто скільки разів подужав? — розпитував Савка.
— Мені трьох вистачило, — мовив Яровий та сумно зітхнув. — Тепер маю сповідатися.
— Чотири, — звітував Гнат.
— Слабо, браття, слабо, — Савка похитав головою. — Вас ніколи би не прийняли до Ордену, якби дізналася, що ви такі шмаркачі. Я от подужав сім разів!
— Брехло, — гмикнув Гнат і витер масні руки просто об скатертину, чим неабияк шокував офіціанта поблизу.
— Не ображай мене недовірою, брате! Чисту правду кажу. Бідна моя коханочка, обличчя спочатку було таке перелякане, задоволення ніякого, питаюся — ти чого? А вона мені каже, мовляв, заходив до них якось сіроманець, так він на дівці прямо на вовка перекинувся. То вона думала, що таке в кожного. Я розсміявся, пояснив, що то маячня та забобони, після чого, браття, стало все чудово! — оповідав Савка, присьорбуючи чай. — А потім і втретє, і вчетверте...
— Так-так, авжеж, знаємо твої побрехеньки, — відмахнувся Гнат. — Я коли віддав своїй красуні дукача, то вона була ладна бігти за мною хоч на край світу. Але навіщо? Тепер в інституті чекає моя смаглявка-цукерочка Орися.
— Вона тебе бачила десять хвилин, — зневажливо сказав Савка. — Уже й призабула про твоє існування.
— Твоє недолуге базікання вона призабула, — огризнувся Гнат. — А я їй листи писатиму.
Поки трійця розмовляла, Пилип мовчав, утупившись у свіжу газету, а думки Северина пурхали навколо листа до Ліни. Чи не припустився він помилки, коли надіслав його?
— Судячи з замурзаних чорнилом пальців пана Чорнововка, він написав комусь послання, — Савка хитро глянув на Северина. — Розповіси нам, брате?
— Ні.
Деригора глузливо наспівав рядки з відомого запорізького наспіву:
— Северине, Северине, твої стяги жовто-сині! Северине, Северине, твоє серце у дівчини!
Ярема розсміявся та відправив до рота чергове тістечко.
— Пропоную зробити дагеротип, — ні сіло ні впало мовили з-за газети.
Усі здивовано переглянулися: вперше Пилип щось запропонував.
— Ти кажеш про миттєві портрети на камеру?
— Так, — сказав Пилип. — У газеті побачив оголошення. Салон неподалік.
— Слушна думка! — Савка загорівся ентузіазмом. — Буде нам згадка про перші дні після посвяти! А ти молодець, брате Цицероне.
— Варган.
— Одного дня ти звикнеш, обіцяю.
— Не забудьте шаблі, бо які ви лицарі без зброї, — сказав Гнат і повів плечима, за якими спочивали близнючки. Він із ними не розлучався навіть на сніданку, чим сильно фрустрував інших гостей «Діамантового палацу».
При повному параді ватага вирушила на замовлення дагеротипів.
У салоні пана Гофмана (Гнат посопів, але зайшов мовчки) характерники обрали найдорожчі рамки та заплатили за роботу наперед, з чого круглий пан Гофман вельми зрадів.
Він вишикував ватагу на світлому фоні, попросив стати в мужні пози та завмерти так, дивлячись у вічко камери. Після цього пан Гофман зник під чорним простирадлом, пововтузився і підняв угору невеличкий предмет, схожий на лопатку. Северин набрав якомога суворішого вигляду. З лопатки запахло сіркою, засліпило і бахнуло, наче з піштоля.
Після цього стало відомо, що дагеротипи вони отримають лише за кілька днів.
— Якісна робота вимагає часу, — заявив пан Гофман. — Ні-ні, панове, ви мене неправильно зрозуміли. Не в грошах справа, я золотом хімічні процеси не прискорю. Проте не турбуйтеся! Всі п'ятеро дагеротипів будуть надійно сховані у мене та дочекаються вашого повернення. Все оплачено!
Ще десять хвилин ватага чекала, поки Пилип закінчить розпитувати пана Гофмана про принципи зйомки дагеротипних портретів.
— От для чого він нас сюди повів, — пробурмотів Савка. — Хитрий лис.
Гнат сплюнув.
Характерники спустилися до Дніпра. На зеленому березі сиділи рибалки, замислено споглядаючи поплавці з пір'їнок. З річкового порту пропливали човни та невеликі кораблі.
— Браття! Вже третій день ми у Києві, — проголосив Деригора. — Завтра превеселий час тут скінчиться, а у наших капшуках і досі непристойно багато монет! Я пропоную гарний та істинно християнський спосіб їх позбутися — себто влаштувати хрестовий похід.
— Що ти маєш на увазі? — зацікавився Ярема.
— Все просто: ідемо до шинку, випиваємо пива, йдемо до наступного, замовляємо пива... Доки не закінчаться шинки, що сумнівно, або наші гроші.
— Або наша притомність, — додав Северин.
— Ти низької думки про нас, брате Щезнику. Ми тут усі міцні хлопці.
Гнату та Яремі план сподобався.
— Я не питиму, — нагадав Пилип.
Слобожанин скривився, наче свіжий кізяк розчавив.
— Якщо ти намагався когось вразити, брате Цицероне, то мушу нагадати, що нам твої вибрики вже добре відомі, — не знітився Савка. — Тобі доручається найвідповідальніше завдання, гідне справжнього майбутнього осавули куреня скарбничих: слідкуватимеш, аби ніхто з нас, славетних хрестоносців, собі в'язи не скрутив. Також ти платитимеш за все майно, яке ми зламаємо, і взагалі за все інше, крім випивки.
Пилип знизав плечима.
